Хто це такий?

Хоча й осінь надворі, горобина ще не достигла. Та Мишкові байдуже: йому вже і в роті терпко, а він, знай, жвакає. Знизу  ягоди пооб’їдав, а ті, що вгорі, не може дістати. «Ану ж, — гадає собі, — на дерево вилізу». Тільки-но сп’явся, а тонкий стовбур як похилиться, ведмідь — бух у кущі!

Тепер ходить лісом — і сяк-так спереду, а ззаду хтозна на кого скидається, так йому кожуха задерло.

— І що воно за опудало? — перемовляються звірята.

— Мабуть, то не з нашого лісу.