Хто вкрав маленького Ісуса?

Першим це помітив паламар Людвіг. Він саме протирав підсвічники, коли його погляд натрапив на ясла маленького Ісуса.

Паламар завмер наче вкопаний, він навіть не міг покликати когось на допомогу.

– Отче Миколо! Отче Миколо! – врешті видушив із себе Людвіг. Це було якраз напередодні Різдва. І саме тієї ночі пречудове Дитятко Ісус мало зайняти місце в яслах, щоб усі могли милуватися Його солодкою усмішкою й золотистими кучерями, які виблискували від світла свічок і лампадок.

– Отче Миколо! Хтось украв маленького Ісуса! – повідомив паламар священика, який з’явився в дверях.

Ясла були порожніми. Маленького Ісуса не було.

– Але цього не може бути, – парох, теж зніяковівши, дивився на порожні ясла. – Ця фігурка не мала мистецької вартості… а лише символічну, емоційну цінність!

– Що тепер робитимемо? – запитав Людвіг. – Хто скаже про це дітям?

Саме в цей момент пролунали чиїсь кроки. То були Анжело й Марина.

Парох зітхнув. Людвіг зник, начебто шукаючи, де ще повитирати пил, хоча його вже ніде й не було.

Діти глянули на ясла й одразу зрозуміли, якими будуть наслідки того, що сталося. Якщо маленького Ісуса немає, то не зможе наступити Різдво, на яке так чекають усі діти.

Діти розчаровано й стурбовано поглядали один на одного, а Людвіг тим часом почав бурчати:

– Я знав, що щось станеться. Вже взагалі ніхто нічого не шанує! Навколо наркомани… злочинці… То мафія, я ж казав…

– Прагнуть, щоби люди втратили віру. Ось чого хочуть! – додав заклопотаний парох.

Анжело і Марина ще раз глянули один на одного, а потім одночасно сказали:

– Не турбуйтеся. Ми знайдемо маленького Ісуса! – і відправилися разом на пошуки зниклого Дитятка

Анжело й Марина були вірними глядачами телесеріалу про інспектора Дерріка, який показували по телевізору, й уважно стежили за кожним розслідуванням поліцейського. Тож дуже відповідально взялися за справу, пов’язану з викраденням маленького Ісуса.

Рішуче ввійшли в бюро знахідок.

– Може, Ви знайшли маленького Ісуса? – запитали в чоловіка, який там працював.

Чого тільки не було в цьому бюро: знищений плюшевий ведмедик, 24 тисячі парасоль, 13500 рукавичок, три лівих черевики, мільйон шкільних підручників, опудало крокодила.

Та маленького Ісуса там не було.

Більше не було жодних сумнівів у тому, що маленького Ісуса справді вкрали!

Діти колись бачили по телевізору, як якийсь злодій сховав свою здобич під мостом. Анжело й Марина швидко побігли до великого кам’яного міського моста, щоб зайнятися там пошуками.

Але то був канун Різдва, і під прогонами моста й уздовж ріки розмістилися безліч лотків, на яких продавали ялинкові прикраси, індиків, медяники й фігурки для вертепів. Навколо них вирував натовп, туди й сюди вешталися люди, зайняті покупками.

– Мусимо розпочинати розслідування з нуля, – сказав Анжело.

– Зустріньмося по обіді перед храмом, – запропонувала Марина.

По обіді Анжело з’явився, вимахуючи великою лупою. Злодії, без сумніву, залишили якісь сліди. І він знайде їх!

Бідолашний паламар постійно хапався за голову й нарікав:

– Що за жахливе Різдво! Без маленького Ісуса! Тільки цього не вистачало… То вина уряду!

Та проблему треба було якось вирішувати.

– Шукаєте сліди? – запитав Людвіг. – А я сьогодні вранці помітив якісь кольорові сліди, немовби хтось загубив фломастер чи олівець, також там були клапті кольорового паперу чи, може, то були шматки якогось каталогу…

“Кольоровий олівець? Каталог?” – подумки запитували себе діти.

– Реклама! – раптом одночасно вигукнули двоє малих детективів.

І відразу ж вибігли на вулицю, прямуючи до великого рекламного бюро, що містилося в іншому кінці міста.

Були такі маленькі, що сторож великого бюро, який стояв біля дверей, навіть не помітив їх. Тихенько прослизнули всередину й обережно відчинили перші двері, на які натрапили. Кімната була заставлена банками із соком, макаронами, шпинатом, рибними консервами, пральними порошками. Та вглибині, посеред усього цього безладу, виблискувало щось золотисте.

– Дитятко Ісус! – прошепотів Анжело. Марина, однак, дала йому знак, щоби він не говорив, бо хтось із працівників міг дізнатися про мету їхнього візиту.

Декілька дивних осіб, нахилившись над столом, заваленим різними речами й малюнками, жваво про щось сперечалися.

– Замість Нього поставимо чудову бісквітну бабу! – верескнув якийсь чоловік у жовтій краватці й темних окулярах.

– Ні! – вигукнув інший, з чорною бородою. – Розмістимо там ляльку, яка плаче й говорить! Тоді продамо мільярди таких іграшок.

– Нізащо у світі, – запротестував ще якийсь чоловік. – Туди треба покласти пляшку кока-коли… Це буде грандіозний бізнес: Різдво – свято пляшечок. А замість кульок порозвішуємо зірочки!

“Ці злочинці думають, чим замінити маленького Ісуса”, – здогадалися діти.

– Може, вони справді хочуть, щоб ми втратили віру.

Анжелові цікаво було дізнатися більше, але не можна було гаяти часу.

– Нам треба відволікти їх, – прошепотів він до Марини. – Зроби так, щоб он ті кульки біля вікна луснули. Коли вони подивляться в той бік, я візьму маленького Ісуса.

Усе відбувалося згідно з планом. Двоє дітей утікали, як зайці, за якими женеться зграя псів. Тримали маленького Ісуса й бігли щодуху.

Коли опинилися на вулиці, віддихуючись, зупинили якесь червоне авто.

Діти були настільки поглинуті своєю справою, що навіть не помітили, що автом керує ангел. Один з тих справжніх ангелів, що мають крила…

Червоний автомобіль швиденько відвіз їх до храму, натомість велика чорна машина представників рекламного бюро, які гналися за ними, на одній з вулиць застрягла в заторі.

– Ох! Ледве встигли! Вже дзвонили дзвони, скликаючи людей. Блищали світла й зорі. Розпочиналася Свята Ніч.

Горді Анжело й Марина ввійшли до яскраво освітленого храму.

Марина несла маленького Ісуса. Анжело йшов поруч, пильнуючи, щоби все було добре. Обережно поклали маленького Ісуса в Його ясла.

Тієї ж миті світло стало вдвічі яскравішим. Дитятко Ісус променіло, й усе навколо Нього теж, як тисячі дитячих очей, як мільйони свічок, як мільярди зірок… То була Свята Ніч.

Зі всіх кінців міста люди прямували до храму. Дитятко Ісус у Своїх променистих яслах чекало на них.

* * *

Чи можуть релігійні свята згубити свою суть, свій справжній релігійний сенс? Така небезпека справді існує. Елементи традиції, зростання кількості народних звичаїв, щораз більший вплив торгівлі й всюдисуща присутність реклами спотворюють релігійне значення свят.

У цьому оповіданні Різдво позбавили центральної постаті – маленького Ісуса. Дитя викрали працівники рекламного бюро, які хотіли замінити Його “споживчими товарами”. На їхню думку, фігурка Дитятка – це вже пережиток, нині потрібне щось інше, нове, те, що можна вигідно продати.

Двоє дітей викривають цей план і приносять маленького Ісуса назад до храму. Це символічний вчинок, який заохочує кожного з нас у час Різдва віднайти “викраденого” Ісуса.