Кішечка та в’язальні спиці
Жила-була одна бідна жінка. Ось пішла вона в ліс за хмизом. Зібрала велику в’язку, звалила на плечі і пішла додому. Раптом бачить – лежить під кущем кішечка, хвора-прехвора, і жалібно нявкає. Пожаліла її жінка, поклала у фартух і принесла додому.
Вдома зустріли її діти і запитують:
— Мамо, що це у тебе в фартуху?
– Кішечка.
– Дай нам!
Але мати не віддала її. Кішечка була хвора-прехвора. Напоїла вона кішечку молочком, постелила старі м’які ганчірки і поклала її спати.
Відлежалася кішечка, видужала, стала здоровою.
Минуло трохи часу, і раптом кішечка зникла з дому. Нема кішечки! Пожаліла її жінка, засмутилася, та що поробиш — пішла кішечка, і немає її.
Вирушила жінка якось знову до лісу. Назбирала хмиз і вирішила повертатися. Підійшла вона до того самого місця, де колись підібрала хвору кішечку, дивиться, а на цьому місці стоїть сива бабуся. Покликала вона жінку, і коли та підійшла, старенька кинула їй у фартух п’ять в’язальних спиць.
П’ять в’язальних спиць! Що за подарунок? І навіщо вони їй, коли вдома свої спиці є!
Принесла жінка ці п’ять в’язальних спиць додому та поклала на стіл.
Вранці прокинулася, дивиться — а на столі лежить пара новеньких, щойно зв’язаних панчіх.
Здивувалася жінка.
Увечері вона знову поклала спиці на стіл, а вранці там знову панчохи лежали.
З тих пір щоночі в’язали спиці по одній парі панчіх. Багато не багато, а жінці та її дітям вистарчало.
А спиці і зараз все в’яжуть і в’яжуть, щоночі по новій парі панчіх, якщо ще не перестали.
Джерело:
“За морями, за горами”
Збірка казок
Видавництво: “Детгиз ”
1957 р.