Кріт — багацький син

Жили-були два сусіди — бідний і багатий. Ще й до того поля їхні були рядом.

Пішов якось бідняк на своє поле подивитися, бачить: вродило його поле хорошу пшеницю, а поле багатого — саму мітлицю.

Прийшов на своє поле багач і каже:
— Ти знаєш, Іване, моя пшениця краща, а в тебе — сама мітлиця.
— Як то так? — здивувався бідняк. — Та то в тебе сама мітлиця!
— Хіба ж ти поле своє забув? — не відстає багач. — То на моєму полі так уродила пшениця.

Сперечаються багатий і бідний за ту пшеницю, нарешті питаються в людей:
— Люди добрі, скажіть ви: чиє поле вродило найліпше?

Та ніхто не хоче бідного підтримати: тягнуть руку за багатим.
— А ми то й самі добре не знаємо…
— Хто його відає…

Прийшов багач додому та й каже до сина:
— Підемо, сину, в поле. Я викопаю яму, закопаю тебе в скрині, і коли буду питатися: «Чиє то поле: бідного чи багатого?», то ти казатимеш: «Багатого».
— Добре, тату.

Так вони і зробили.

Пішов багач до людей і каже:
— Давайте підемо на поле і будемо питатися в поля: «Чиє то поле: бідного чи багатого?» Як воно скаже, то так і буде.

Пішли обидва сусіди разом з людьми у поле. Багатий і питається:
— Поле, поле, одізвися, чиє ти: бідного чи багатого?
З-під землі донісся голос:
— Багатого.

Вдруге і втретє запитав багач:
— Поле, поле, одізвися, чиє ти: бідного чи багатого?
А з-під землі знову:
— Багатого.

Плюнув бідняк, прийшов додому та й каже жінці:
— Правду кажуть: «На кого люди — на того й Бог». Наше поле сказало, що воно багатого. Що ж робити? Пропала наша нива з пшеницею.

Пішов багач вночі на поле, щоб відкопати свого сина. Копає, копає, а сина й нема: тільки кріт замість нього у скрині.

От до чого довела багацька скнарість.