Лісова школа

Ох, і весело ж у лісі! Осінь листя золотить. Школярам малим назустріч з вітерцем воно летить.

Чепурилася Зайчиха, заклопотана така: перший раз вона до школи відпроваджує синка. Зайчик вмитий, в гарній шапці, мамі хустку подає — він такий сьогодні чемний, сам себе не пізнає.

А Ведмеді свого сина добудитись не могли — що вони його штовхали, ледве з ліжечка стягли! Він гарчав і відбивався, довго очі протирав, поволеньки умивався і штанчата натягав.

Та й Лисиця рано встала, доню швидко підняла, одягла і причесала, стрічку в хвостика вплела і до школи повела.

Ось і школа на горбочку, у вишневому садочку — школярів отут багато! А мами, немов у свято, причепурені стоять, поміж себе гомонять.

І Зайчата поставали, чемно лапки поскладали та на Вовчика блим-блим — чи не вкусить часом він?

Тут і чорні Воронята, і руденькі Вивірчата, і Горобчики малі посідали на траві.

Вчитель, Бусель в окулярах, школярів поставив в пари, всіх за списком викликав, потім клясу показав.

Там були гарненькі лави, ґлобус круглий голубий, рахівниця там стояла, шафа і книжки у ній. Таблиця велика, чорна всім сподобалась звірятам — літери на ній усякі можна буде рисувати. Всі на лави посідали, нишком з вікон поглядали: чи матуся ще чекає, чи її уже немає.

Вовчик вчителя не слухав, смикав Зайчика за вуха, та Бузько побачив це і постукав олівцем:

— Діти, — мовив, — тут учіться, не кусайтесь, не сваріться! Хто школяриком зробивсь, щоб і битись відучивсь!

Раптом двері відчинились і малесенький їжак в клясу м’ячиком вкотився —був червоний, наче рак.

— Пане вчителю, пробачте, в перший день спізнився я. Та повірте — всьому винна тільки тітонька моя .. .

— Чим так дуже завинила? — вчитель учня запитав.

— Бо мене не розбудила?— так їжак йому сказав.

Мовив Бусель:

— Ну, сідай! На майбутнє пам’ятай: не чекай, поки розбудять, сам до школи поспішай.

Посміялись учні трішки над маленьким їжачком. Потім узялись за книжки і за зошити гуртом. Лине лист з дерев сухий, розпочався рік шкільний