Лісовий господар
Струцюк Йосип
Якось побачив дятел, як майстри хату будують, і похизувався перед птаством:
— А хіба я гірший? Хіба не можу жити у світлиці? — й полетів на узлісся.
Він придивлявся, як люди розпилюють дерево, перед тим знімаючи з нього кору. Отож сів собі на дуба і ну дзьобом обтесувати його.
Аж зирк — на корі й під нею повно жуків: короїдів, листоїдів, вусачів, довгоносиків та іншої ненажери, яка губить живе дерево, випиваючи з нього соки.
«Там, де вони захазяйнували, біда деревам»,— подумав дятел.
І давай нищити ворогів зеленого царства.
Упорався на дубі — полетів на сосну, звідти на березу перелетів.
«Поки я з вами не поквитаюся, не будуватиму хати з хворого дерева. Ще поживу в дуплі. Зате дерева зростатимуть міцними і здоровими на радість людям і мені».
А що в лісі завше багато шкідників, дятел не має часу думати про свою хату. І понині мешкає в дуплі. Живуть же так і білка, і синиця. І не скаржаться навіть.
Джерело:
“Гостинець від зайця”
Йосип Струцюк
Видавництво: “Атлас”
м. Львів
1971 р.