Лисичка і глечик
Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жито жати. На полудень вони собі взяли глечичок молока. Прийшли вони на поле, баба й каже до діда:
— Де б оце глечичок з молоком поставити нам?
— Постав, стара, цеє молочко в кущик.
Баба послухала діда і поставила в кущик. От пішли вони жати. Жнуть та й жнуть, а лисичка прибігла та й випила молочко, та голови з глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже: —
Ну, глечику, пожартував та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчику, буде!
Не відстає глечик, хоч ти що хоч роби.
— Підожди ж, проклятий глечику, — не одстанеш, ну, так я тебе втоплю.
Побігла лисичка до річки глечика топити. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду, — повен глечик і набрався води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
Джерело:
“Веселка”
Журнал для української дітвори
Листопад 1955 р.
Видання Українського Народного Союзу
м. Нью – Йорк