Медуза та мавпа

Колись давно у морського царя, який жив у великому палаці на дні моря, захворіла цариця. Зажурився цар і навіть перестав їсти та спати. Всі лікарі морського царства побували у цариці, але жоден не зміг її вилікувати.

І ось одного дня прийшов до головного радника царя старий придворний лікар.

– Я знаю ліки, які допоможуть нашій цариці, – сказав він, – але дістати їх дуже важко.

– Чому?

– Тому що ці ліки – печінка живої мавпи, – пояснив лікар.

– Печінка живої мавпи? – здивувався головний радник. – Як її можна дістати?

Він пішов до царя і розповів йому про ліки.

– Так, печінку живої мавпи дістати нелегко, – сказав цар. – Мавпи живуть на землі, а всі мої піддані – у морі.

– Може, ми щось придумаємо, – сказав головний радник.

І вони почали думати.

– Я знаю, хто зможе дістати печінку живої мавпи! – Вигукнув нарешті цар. – Є в нашій державі одна піддана, яка хвалиться, що ходить по землі так само легко, як плаває у морі.

– Хто ж це, царю?

– Медуза! Знайди її і пришли до мене, – наказав цар.

– Слухаюсь, – відповів головний радник і подався шукати медузу.

Незабаром медуза постала перед царем.

– Зараз же рушай на берег і знайди живу мавпу, а як знайдеш, доправ сюди, – наказав цар.

Медуза попливла до берега. Коли вона вийшла на берег, то побачила дерево, а на дереві мавпу.

– Доброго ранку, пані мавпо! – закричала медуза.

– Доброго ранку! Ти хто? – спитала мавпа.

– Я медуза. Я мешкаю на дні моря. Всі кажуть, що у мавп гарний будинок, і я вирішила: подивитися на нього сама. Він і справді красивий!

– Хочеш, я проведу тебе по ньому і все покажу? – спитала мавпа.

– Дякую, я бачила вже достатньо, тому й кажу, що гарний. А ти, пані мавпо, бувала в нашому царстві?

– Ні, не бувала.

– Ні? Дуже шкода! Наше царство таке прекрасне! Скільки дивовижного там можна побачити!

– Що правда?

– Ну звичайно! У нас стільки різних плодів – їж скільки душі завгодно! Я збираюся повертатись. Хочеш – візьму з собою.

– Я б хотіла, та не вмію плавати. Добре тобі – ти і у воді плаваєш і по землі ходиш.

– Заради нашого знайомства я тебе туди відвезу. Сідай до мене на спину, а якщо потім захочеш повернутись, доправлю назад.

Мавпа сіла медузі на спину, і вони попливли. Коли вони були вже далеко від берега, медуза спитала:

– Пані мавпо, а печінка в тебе є?

– Ну і смішне ж питання ти поставила, медузо! А чому ти про це питаєш?

– Просто так. Я тільки хотіла знати, чи маєш ти печінку.

– А навіщо тобі це знати?

Балакуча медуза подумала, що тепер, коли вони вже далеко від берега, вона може сказати мавпі все. Так вона й зробила.

Мавпа дуже злякалася; але не показала вигляду.

– Чому ж ти не сказала мені про це раніше? – Запитала вона.

– Якби я тобі сказала, ти напевно не попливла б зі мною.

– У мене є дві печінки, але через те, що ти мені не сказала про свою справу одразу, я залишила обидві на дереві.

– Чому ж ти їх залишила?

– Думала, що вони тільки заважатимуть у дорозі, і повісила на гілку.

– Мені обов’язково потрібна твоя печінка! Якщо виявиться, що печінки в тебе немає, цар на мене дуже розгнівається. Може, нам за нею повернутися?

Мавпа зраділа, але нічого не сказала. Вони повернулися, і мавпа, опинившись на березі, миттю вилізла на дерево.

– Моя печінка у мене всередині! Кажуть, мавпи дурні. Медузи, виявляється, ще дурніші! – І мавпа весело зареготала.

Медуза повернулася до палацу ні з чим. Коли цар про все дізнався, він дуже розгнівався на медузу, схопив її, став трясти і витрусив з неї усі кістки. З того часу медуза не має кісток, і не може ходити по землі.