Мешканці двох чумів

На лісовій галявині стояв чум. У чумі жили лисиця, корова та яструб. На краю лісу стояв ще один чум. Жили в ньому ведмідь, росомаха і вовк.

В першому чумі корова господарювала: вогонь розводила, їжу готувала. Лисиця та яструб на полювання ходили. Увечері повернуться, корова їх зустрічає. У чумі чисто прибрано, смачна їжа в казані кипить.

В другому чумі вовк господарював. Росомаха з ведмедем полювали. Вовк їжу варить, та все пробує — чи смачно? Поки зварить, половину з’їсть. Прийдуть росомаха з ведмедем, їсти майже нічого. Так не ситі, і не голодні спати лягають.

Зима прийшла. Маленькі звірята по норах поховалися. Погане стало полювання.

Лисиця з яструбом менше добувають, корова їх молоком годує. І усі ситі.

Ведмідь з росомахою з лісу також менше приносять, вовк більше з’їдає. Зовсім голодно у їхньому чумі.

Якось зустрілися лисиця з ведмедем. Ведмідь запитує:

— Як живеш, лисице?

Лисиця і відповідає:

— Добре живу!

— А корова не охляла?

— Ні, не охляла.

Розійшлися ведмідь із лисицею в різні сторони. Лисиця думає:

«Чому це ведмідь про корову питав? Чи на добро?»

Увечері прийшла лисиця до свого чуму і сказала яструбу:

— Злітай в сусідній чум. Послухай, про що вони говорять.

Яструб полетів. Сів на кінець жердини, слухає через комин.

У чумі ведмідь каже:

— Харчів у нас не має. А тим часом їжа під боком ходить. У чумі на галявині корова жирна, велика. Здобудемо корову, м’яса надовго вистачить.

Росомаха відповідає ведмедеві:

— Завтра, поки ми підемо на полювання, нехай вовк уб’є корову.

Вовк відповідає:

— От і добре. Добре, ситно поїмо.

Слухає яструб, а в самого з обох боків гачкуватого носа сльози капають. Жаль яструбу корову.

Замовкли звірі. Яструб у свій чум полетів.

Лисиця в нього і питає:

— Про що говорили сусіди?

Яструб відповідає:

— Хіба вони скажуть хороше слово? Так кажуть – у нашої корови м’яса багато, м’ясо жирне. Хочуть з’їсти нашу корову.

— Му-му-му! – Заплакала корова. – Тепер мені кінець прийшов.

— Прчекай сльози лити, — відповідає лисиця, — до завтра ще далеко, а зараз їсти хочеться. Нагодуй нас.

Поїли, спати лягли. Яструб заснув, і корова заснула. А лисиця встала, тихенько вийшла із чуму. Побігла до селища, де люди мешкали. Вкрала у них вовчу шкіру і принесла до себе в чум. І теж спати лягла.

Вранці прокинулася, дивиться — корова всім їжу готує, а в казан її сльози так і капають.

— Гей, корово, — каже лисиця, — від твоїх сліз їжа солоною не стане. Краще послухай, що я скажу. Бачиш цю вовчу шкіру? Ми з  яструбом на полювання підемо, а ти винеси шкіру на сніг, вибивай її та примовляй: «Одного вовка зловила, ще одного зловлю. З двох шкір пошию собі теплий одяг на зиму».

Яструб з лисицею пішли на полювання, а корова, як їй наказано було, так і зробила. Топче вовчу шкіру копитами, рогами її вгору підкидає і примовляє:

— Чого ж другий вовк не йде? З однієї шкіри одяг не пошиєш.

А вовк якраз до їх чума підбирався. Побачив вовчу шкіру на снігу, почув, що корова каже, — злякався і побіг від того страшного місця подалі.

Увечері лисиця знову до сусіднього чуму яструба послала.

Сів яструб на жердину, слухає.

Ведмідь і росомаха тільки з полювання прийшли. Ведмідь запитує:

— Вовче, їжа зварилася?

— А що я мав варити? – відповідає вовк.

— Як що, — каже росомаха, — коров’яче м’ясо.

— Ця корова вже одного вовка спіймала, тепер до моєї шкіри добирається, — відповідає вовк. — Піди сама, спробуй здолати корову.

— І спробую, – сказала росомаха, – не злякаюся.

Прилетів яструб у свій чум, розповів усе, що чув. Лише корова зібралася заплакати, лисиця її заспокоює:

— Там, де я дістала вовчу шкіру, є і шкіра росомахи.

Усі знову лягли, а лисиця побігла і притягла шкіру росомахи.

Вранці корова нагодувала друзів, провела їх на полювання. Потім винесла шкіру росомахи на сніг і давай її вибивати та примовляти:

— Одну росомаху рогами забодала. Ще б другу забодати — гарний одяг вийде.

А росомаха якраз до чуму підкралася. Побачила на снігу шкіру росомахи, почула, що корова промовляє, — злякалася. Не пам’ятає, як до чуми добігла.

Увечері яструб знову полетів до сусіднього чуму. Послухав, послухав і прилетів назад.

— Що будемо робити, — каже, — завтра сам ведмідь у наш чум збирається.

Тут лисиця замислилась. Довго думала, носа до землі опустила. Нарешті підвела голову, сказала:

— Тепер справді пропаде наша корова. Треба втікати звідси.

Так і зробили. Не чекаючи ранку, пішли та чум з усім добром покинули. Яструб летить попереду, лисиця за ним біжить, корова за лисицею шкандибає, по черево в сніг провалюється.

Цілу ніч так йшли, весь день так йшли. Сутеніло стало, яструб раптом закричав зверху:

— Що робитимемо, ведмідь і росомаха нашими слідами йдуть. Ось-ось наздоженуть.

Лисиця підбігла до товстого дерева і каже:

— Заліземо на дерево, вони нас не знайдуть.

Яструб на вершечок сів, лисиця до середини дерева залізла. А корові на дерево не залізти. Передні ноги на гілку поставила, а задні не підняти.

Лисиця знову на землю зістрибнула. Спробувала носом підштовхнути корову, та ні з місця. Тоді лисиця вкусила гострими зубами корову за ногу.

— Ой! — крикнула корова.

— Мовчи, ведмідь почує, – сказала лисиця і вкусила її за другу ногу. Та так боляче, що корова підстрибнула і одразу на гілці опинилась. Щоправда, невисоко, на самій нижній гілці. А лисиця знову на дерево залізла. Подивилася вниз, а вовк, ведмідь та росомаха вже зовсім близько. Чує, як ведмідь каже:

— Зовсім стемніло, слідів не видно. Давайте під цим деревом переночуємо. Завтра їх наздоженемо.

Вляглися вони під деревом, заснули.

Серед ночі корова шепоче лисиці:

— Не можу більше триматися, зараз упаду.

— Тримайся, тримайся, — просить лисиця.

Корова ще трохи протрималася. Потім роз’їхалися в неї копита, зісковзнули з гілки. Впала корова з дерева, просто ведмедеві на спину.

Ведмідь заревів спросоння і кинувся бігти, вовк помчав в протилежну сторону, росомаха — в третій бік.

А друзі, тільки розвиднілося, далі пішли. Яструб летить попереду, лисиця за ним біжить, корова за лисицею шкандибає. Крок зробить, стогне:

— Му-му-му, не можу більше йти.

— Не годишся ти для життя у лісі, — каже лисиця, — що з тобою робити, не знаю.

Ось до річки дійшли. Біля річки будиночок стояв. Жили в будинку старий і стара.

Лисиця постукала хвостом у віконце. Старий і стара виглянули, лисиця й каже:

— Дідусю, бабусю, чи не візьмете корову до себе? Вона вас молоком годуватиме.

— Що ж, хай у нас живе, — відказують старий і старенька. — Ми для неї окремий будиночок збудуємо.

Залишилась корова у стареньких.

З того часу всі корови біля людей живуть.⠀⠀