Метелик

Жили колись на острові Лусон брат і сестра. Вони були сиротами. Ампаро був старшим, а Естер молодшою. Вони вирощували овочі та квіти, продавали їх і на це жили.

Ампаро та Естер були зовсім різними. Естер була дуже працьовитою, працювала не покладаючи рук, а Ампаро був дуже лінивим. Він навіть думати не хотів про те, що треба добувати їжу для себе і сестри та допомагати по господарству. Щодня, йшов він на берег глибокого струмка і годинами розглядав у воді своє відображення.

Додому він повертався тільки коли починав відчувати голод. Естер ставила перед ним їжу, а він завжди був незадоволений.

– Чому ти купуєш все таке несмачне? – сердито запитував він сестру. – Не можу я їсти цю дрібну рибу, а ти мене весь час нею годуєш!

– Паро, – ласкаво казала Естер, – потерпи трохи, завтра я наберу на городі овочів та квітів, продам їх та куплю м’яса.

– Щодня ти обіцяєш, – перебивав її Ампаро, – а готуєш одне й те саме.

І ось одного разу Естер не втрималася і сказала:

– Ти нічого не робиш, щоб допомогти мені. Городу не вистачає води, та й квіти наші теж в’януть.

– Що? – вигукнув Ампаро. -Чи не хочеш ти зробити мене своїм наймитом?

– Недобре нам, сиротам, називати один одного наймитами, – відповіла Естер. – Подумай, нас тільки двоє, і нам немає в кого попросити допомоги.

– Не хочу я слухати твої повчання! – крикнув Ампаро. – Залишайся сама і їж свою кістляву рибу!

Ампаро побіг у квітник, зірвав запашну троянду і пішов до струмка. А Естер, залишившись одна, розплакалася від образи на брата, але незабаром знову взялася за домашні справи – сумувати їй було ніколи.

Ампаро вже стояв біля струмка. Забувши про все на світі, він дивився на своє відображення у воді і не міг надивитись. Троянду, яка в нього була, він вплів у своє волосся. І раптом Ампаро послизнувся і впав у воду. Саме тоді до струмка підходила Естер – вона йшла подивитися, чим займається брат. Естер побачила, як Ампаро впав у воду, кинулась до струмка і закричала:

– Паро, Паро!

Ампаро не було видно, і Естер почала голосно кликати людей на допомогу. Люди прибігли, але побачили лише кола на воді. Вони спробували пірнати, сподіваючись знайти у воді тіло Ампаро, але так і не знайшли.

А невдовзі всі побачили: на поверхню води випливла квітка. Це була троянда, яку Ампаро встромив собі у волосся, тільки тепер у неї залишалося лише чотири пелюстки. Квітка повільно піднялася в повітря і полетіла – у неї з’явилися крила! Здивовані люди не відривали від квітки очей, а вона летіла, переливаючись усіма барвами веселки. Естер побігла слідом, за нею побігли інші. І невдовзі всі побачили, як квітка прилетіла до саду Естер і стала пурхати, перелітаючи з куща на кущ.

Ті, хто бачив це, розповіли про те, що сталося своїм дітям, а ті – своїм. І з того часу, коли люди бачили метелика паро-паро, вони казали: це Ампаро, покараний за свої безсердечність та лінь.