Мудрий присуд
Годованець Микита Павлович
На Лиску Вовк до суду подає:
Позичила м’ясце й не віддає.
Лисиця хрест в суді кладе:
— Коли я м’ясо брала? Де? —
Хоч слів Суддя за доказ не приймає,
Та й Вовк же доказів не має,
То як же правду суд знайде?
Суддя промовив хмуро
(Бо добре знав обох натуру):
— Ідітьте геть! Дивіться,
Удруге не судіться! —
Сказав
І з-під стола ковіньку показав.
Бував не раз Вовк у суді
(Суди — життєві школи!),
Та вироку мудрішого в житті
Не чув ніколи.
Заяву з суду забирає
І на шматочки крає.