Мишеня Тім. Я нікуди не поїду!

З самого ранку мама з татом гортають буклети та вибирають, куди поїхати у відпустку. А Тіму не хочеться нікуди їхати, і буклети він дивитися не хоче – краще бавитися на вулиці.

– Отут, здається непогано, – каже мама і показує картинку.

– Дійсно , – киває тато. – Думаю, ми там гарно відпочинемо за ці два тижні.

Лілі, сестричка Тіма, радісно посміхається. Але Тім незадоволений.

– Не хочу нікуди їхати! – кричить він. – Два тижні – це ж так довго ! Там не буде моїх товаришів! Не хочу без них!

Тім побіг у кімнату, сів і надувся. Мама прийшла його втішати.

-Ну чого ти, Тіме? – каже вона. – Ти ж не знаєш, як там буде. Може тобі сподобається.

– Не сподобається! – бурчить Тім. – Без друзів, без іграшок! Мої іграшки залишаться тут?

-Всі іграшки ми взяти не зможемо, але самі необхідні, будь ласка  – бери.

І мама дала Тіму маленьку валізку! Саме під його зріст.

– Ого! Це мені? Спеціальна валізка тільки для моїх іграшок? – радіє Тім.

-Ну, звичайно.

-Я візьму машинки, і кубики, і м’яч, і олівці, я все, все – все візьму! – бурмоче Тім, збираючи іграшки.

– Лише б валіза закрилася, – сміється мама.

Зрозуміло, все-все взяти не вдалося. Але деякі іграшки Тім уклав у валізку, і тепер майбутня подорож здається йому не такою  вже й поганою.

І ось день від’їзду настав. Тато завантажив у багажник сумки та валізи.

– Так багато речей! – здивувався Тім. – А моя валізка поміститися?

– Поміститься, не переживай – відповідає тато. – Головне –візок для Лілі не забути.

І ось все в машині: Тім і Лілі в дитячих кріслах на задньому сидінні, мама на передньому,  а тато за кермом.

– Пристебнулися? – Запитує тато. – Тоді в путь!

Машина поїхала, а Тім знову пригадав друзів. Він нудьгуватиме без них. Йому знову здається, що у поїздці нічого хорошого не буде.

Їхати довго. Тім і Лілі задрімали.

Раптом машина зупинилася

– Ми вже на місці? – крізь сон  бурмоче Тім.

– Ні, просто у корок потрапили, – зітхає мама.

Стояти у довжелезній вервиці автомобілів нудно.

– Мені набридло сидіти! – скаржиться Тім – І я хочу в туалет!

Нічого не поробиш: доведеться потерпіти. На автостраді не можна зупинитися де хочеш – для цього є спеціальні місця.

– Як тільки побачимо місце для відпочинку, одразу зупинимося, – обіцяє тато і додає: – Ще й заправитися треба.

– І добре б перекусити, – підхоплює мама.

Нарешті вони вийшли з машини. Мама відвела малюків у туалет, а потім вони всі разом розташувалися на галявині і влаштували пікнік.

У дорозі все смачніше, – думає Тім, уплітаючи за обидві щоки булочку із варенням.

Потім тато з Тімом пограли трохи у футбол. Але треба їхати далі.

Дорога здається Тіму нескінченною. Він згадує своїх друзів – як довго вони не побачаться! Навіть ігри, які придумують мама з татом, його не радують.

Тільки ввечері вони нарешті зупинилися біля високого будинку.

– Ось ми на місці! – Оголосив тато. – Тепер треба перенести речі.

-Не хочу нічого носити, – бурчить Тім.

– Ми самі все перенесемо, – усміхається мама. – Іди краще подивися, де ми житимемо.

Тім схопив свою валізку і побіг у будинок.

Мама відвела його до винайнятої квартири . Ось кухня, ось ванна, ось вітальня.

– А де я спатиму? – Запитує Тім.

– У спальні, звичайно, – відповідає тато.

Тім заглядає ще в одну кімнату, Там стоять три ліжка: велике для мами з татом і два маленькі – для нього і для Лілі.

– Ура! Ми всі спатимемо в одній кімнаті! – радіє Тім.

День був довгим, всі дуже втомилися. Але перш ніж лягати спати, треба повечеряти.

Мама, тато, Тім та Лілі прийшли до ресторану. Офіціант провів їх за столик, приніс меню.

-Будеш овочевий суп? – Запитує мама у Тіма.

Тім киває. Він дуже зголоднів.

– Мінестроне, – оголошує офіціант, ставлячи тарілку перед Тімом.

-Яке ще мінестроне? – насупився Тім.

– Я цього не буду! Я хотів овочевий суп! – кричить мишеня.

– Так це він і є, сміється мама. – Просто так називається. Спробуй.

Тім спробував –справді, не так, як готує мама, але теж дуже смачно.

Наступного ранку Тім прокинувся і спочатку навіть не зрозумів, де він. Тільки потім згадав, як вони їхали довго – довго і нарешті дісталися сюди.

Мама теж прокинулася.

– Зараз прийму і душ і зроблю нам сніданок. Добре?

Ой, а де Тедді? Дома Тім завжди кладе свого іграшкового ведмедика біля подушки, але зараз його немає у .

– Тедді загубився! – Тім уткнувся в подушку і плаче. – Я хочу додому!

Тук-тук-тук.

Хтось стукає в двері

– Тім, іди сюди, – гукає мама.

Тім витер сльози і кинувся до дверей.

На порозі стоїть єнотик, у руках у нього Тедді!

– Привіт, мене звуть Тео, я  знайшов ведмедика на парковці. Це випадково не твій? – Запитує єнотик.

– Мій! Дякую! – кричить Тім, хапаючи Тедді.

Мабуть, Тім вчора загубив його виходячи з машини, і навіть не помітив.

Як добре, що Тео знайшов його і приніс.

– Тім, не хочеш запропонувати Тео пізніше разом побавитись? – каже мама.

Взагалі – Тім радий був би, вже йти бавитися, але мама сказала, що треба спершу поснідати. До того ж тато та Лілі ще сплять – не можна шуміти.

Ось всі зібралися за сніданком. Булочки з маслом та варенням, молоко – зовсім як удома. Але найголовніше – Тедді з ним! Тім дуже радий, що його ведмедик знайшовся.

– Мамо, Тео на мене, напевно, вже чекає! – турбується Тім.

– Зараз всі зберемося і підемо, – каже мама. – Я візьму купальники.

– А я – візок для іграшок Тіма, – сміється тато.

Тім аж пританцьовує від радості. Йому все подобається: і нове місце, і те  що його улюблені іграшки з ним , і мама з татом, і Лілі… і, здається, у нього з’явився новий друг.

Все-таки куди-небудь поїхати не так вже й погано, – думає Тім.