Мишеня Тім. Хочу все робити сам

Мишеня Тім йде в дитячий садок, і мама, як зазвичай тримає його за лапку. По дорозі вони весело розмовляють.

Раптом Тім завмер і вирвав в мами з руки свою лапку.

– Сьогодні я сам зайду в садок! – каже він. – А ти залишайся тут. Я хочу сам!

Тім підбіг до виховательки:

– Доброго дня! Бачите, я сам прийшов, тому, що я вже великий!

Мама посміхнулася: як швидко ростуть діти.

В садочку обід. Діти вже з’їли суп, друге, а тепер ласують фруктами.

– Хто допоможе мені принести води? – запитує вихователька.

– Я! Я!- закричали разом Тім і Джоді і на всіх лапках побігли за вихователькою на кухню.

Вони набрали повний жбан води.

– Обережно: жбан дуже важкий – несіть його удвох, – просить вихователька.

Тім і Джоді разом взяли жбанок. Їм потрібно йти дуже повільно, щоб вода не розхлюпалася.

Але Тіму це не подобається.

– Дай мені! Я сам понесу, буде швидше! – крикнув він і потягнув жбанок до себе.

Хлюп! Ого, скільки води вилилося на бідного Джоді!

– Що ти робиш! Я тепер весь мокрий! – пискнув він.

Прибігла вихователька:

– Не хвилюйся, Джоді, ми зараз знайдемо тобі сухий одяг. А ти, Тіме, запам’ятай: треба вчитися робити справи разом. Я ж просила вас нести жбанок разом.

Тіму шкода Джоді. Він не хотів облити товариша! Тім тільки хотів, щоб вихователька зрозуміла, який він великий і сильний.

Після обіду вихователька повідомила:

– А зараз дітки, ми з вами будемо робити яскраві, гарні вітрячки.

Слухайте уважно, я буду пояснювати, як треба робити.

Всі малята нагострили вушка.

А мишеня Тім подумало: « Яка дурня. Не буду я слухати виховательку. Вітрячок – це легко. Сам справлюсь.»

І схопив ножиці і папір.

Скажу по секрету, робити вітрячки не складно, як що знаєш як. Але Тім не знав.

У всіх дітей, які уважно слухали виховательку, вийшли чудові вітрячки.

– Дивись, Тім, крутиться! – похвалився Джоді. – Яка краса!

А в Тіма вітрячок не крутиться, а розвалюється. Чому так сталося?

– Знаєш Тедді, – каже Тім своєму ведмедику, – напевно, треба було робити вітрячок разом з усіма.

Увечері мама забрала Тіма з садочку. Вони разом йдуть до дому.

– Тримайся за мою руку, – просить мама. – На дорозі дуже багато машин.

– Ну, мам! Я вже великий, я хочу йти сам. Я буду везти свою машинку.

У Тіма є іграшкова машинка і він хоче котити її по тротуару.

– Жу-жу-жу- кричить Тім і біжить вперед.

Мама схопила його за руку.

– Пусти! – кричить Тім. – Я сам хочу!

Мама не відпускає і міцно тримає Тіма, а його іграшкова машинка сама по собі скотилася з тротуару на дорогу  і попала під велику машину.

Трісь!

Бух!

Ой-ой-ой!

Улюблена машинка Тіма розлетілася вщент.

Тім плаче.

– Ну чому так?

– Шкода машинку, але її вже не відремонтувати.

Мишеня обнімає маму. Йому дуже лячно, але ще більше він засмутився.

– Погана, погана машина! – кричить Тім. – Чому вона роздавила мою іграшку.

– Машини не погані, – пояснює мама, – вони просто великі і дуже небезпечні. Тому так важливо, щоб я тримала тебе за руку, коли ми йдемо по вулиці. Ти ж не хочеш сам опинитися під колесами, правда?

Тім дома. Разом з татом вони думають, що зготувати на вечерю.

– Давайте приготуємо морквяний суп! – пропонує мишеня.

– Давай! – погоджується тато. – Неси моркву.

Але Тім вирішив, що буде краще коли він дістане каструлю. Сам!

Тім знає, що для супу потрібна найбільша. Тім встав на пальчики і тягнеться, тягнеться…. Ось, ось ще чуть-чуть… ще крапельку.

Бабах!

Каструля впала на підлогу. Як грюкнуло.

Тато кинувся до Тіма, з ним все гаразд, він просто злякався. Тато злякався не менше!

– Пробач татку, – пискнуло мишеня.

Йому дуже соромно. Впустив кастулю, зламав вазонок.

– Нічого, нічого страшного, – заспокоює тато. – Головне, що ти не поранився. Чому, ти, не попросив мене витягнути кастулю, коли сам не міг дотягнутися. Ти, ж знаєш, я завжди допоможу.

Ну, не біда: зараз все приберем.

Тім у себе в кімнаті, він бавиться.

Хоробрий лицар Тім захищає короля Тедді.

Битва закінчилася. Королівство врятовано.

– Ну що, мій відважний герой, – говорить мама, заходячи в кімнату, – мені здається, королю Тедді пора спати. І хороброму захиснику також. Давай приберемо іграшки. Удвох ми швидко справимося.

Але Тім все хоче робити сам. І де це чувано. Що б мама прибирала за відважним лицарем його меч. Ну ні, він все зробить сам, без маминої допомоги.

– Добре, прибери сам, – погоджується мама. – Але поспіши, а то не залишиться часу на вечірню казку.

Невдовзі мама повернулася, а Тім все вовтузиться. Він навіть не здогадувався, що має так багато іграшок!

– Мама, ти мені не допоможеш? – просить Тім.

Йому не терпиться почути нову казку.

– Обов’язково, допоможу! – посміхнулася мама. – Давай грати в гру, ніби ми мисливці за іграшками. Хапай іграшки і кидай в коробки. Детальки від конструктора- в цю, м’ячики в ту. … Ну хто швидше.

Раз- два і все прибрано. Разом з мамою вони миттю прибрали всі іграшки.

Тім ліг в своє ліжечко, мама взяла книжку.

-Сьогодні я прочитаю тобі про кошеня Лолу.

« Кошеня Лола все хотіла робити сама. Вона вважала, що вже велика і допомога їй не потрібна..»

– Я тоже! Я тоже думав, що вже великий. А потім впустив каструлю… – зітхнув Тім.

– «Тільки малявки просять допомоги» – думало кошеня Лола. І навіть з друзями нічого не хотіла робити».

– А ми з Джоді разом несли жбанок з водою! – згадав Тім.

– Ви молодці! – Мама погладила його по голові.

Тіму сподобалася казочка про кошеня. І знаєш чим вона закінчилася. Як і Тім кошеня Лола зрозуміло, як класно робити щось хороше разом з друзями. А ще дізналося, що просити про допомогу зовсім не соромно!