Мишеня Тім. Не бійся

Вже вечір, але мишенятко Тім не хоче спати. Він розглядає малюнки у своїй улюбленій книжці, з монстрами і привидами.
Отакі вони монстри! – думає Тім.

– Не треба на ніч дивитися страшні картинки – просить мама.

– А мені не страшно! Дивись, які вони смішні! – регоче мишеня. – Це гидкий Чорний лицар бачиш? – Тім тицяє пальцем у картинку.

– Ну гаразд, не боїшся – от і добре – каже мама. – На добраніч! – І вимикає світло.

– Мама не вимикай. Я люблю коли є світло!

– Ти, що боїшся темряви!

– Ні звичайно! – Відповідає Тім, хоча насправді, йому все таки страшнувато.

В кімнаті темно. Тім заплющує очі, розплющує: ніякої різниці!
Але поступово мишеня звикає до темряви і бачить якісь дивні тіні. Там у кутку хтось є! Хто ж це? О ні! Це Чорний лицар!

– Ма– а– а– а– ма – з жахом кричить мишеня.

Мама відразу прибігає.

– Що сталося Тіме?

– Он дивись! Там у кутку Чорний лицар – плаче налякане мишеня.

Мама вмикає світло… нікого. Немає там Чорного лицаря – лише вішак з одягом.

– Тім, у нас у будинку немає ніяких монстрів. І вночі в твоїй кімнаті, так само, безпечно як і вдень,— пояснює мама.— Тут ніхто тебе не скривдить.

І мишеня Тім червоніє, треба ж так злякатися звичайного вішака.
Але на цьому біди нашого мишеня не скінчилися.

Наступного ранку у дворі дитячого садка він налітає на компанію старших, які постійно з нього сміються. – Не плутайся під ногами! Малявкам тут не місце! Іди звідси, бо ми тобі хвіст відірвемо! – кричать вони і регочуться.
Тім втік, забився в куток і тихенько плаче. Йому дуже прикро. Скоріше б стати великим та сильним. Тоді він усім покаже.

– Більше ніколи, ніколи не піду у дитячий садок – вирішує Тім.

Нарешті його забирають. Ну й день! За ним прийшли мама та тато.

– Чому старші мене кривдять? – Запитує мишеня Тім у тата. – Я не зробив їм нічого поганого. Я їх боюся.

– Просто хоча вони й великі, але немудрі та боязкі. Не хвилюйся Тім, ти
краще за них! І не забувай, що вони теж зовсім недавно були маленькими. Знаєш, коли я був маленьким, у нас у школі були такі хлопчаки. Але мій тато пояснив мені, що боятися їх не варто, але й самому не треба зачіпати менших від себе.

Мишеня Тім витерло сльози. Йому вже не так сумно.

Мама принесла йому плавки. Після садочку вони йдуть у басейн.
Тім не знає, радіти чи засмучуватися він навіть у ванні боїться купатися, коли в ній багато води!
Коли вони приходять у басейн, Тіму стає дуже страшно.

– Не хочу плавати! – скавулить він і чіпляється за мамину спідницю. І вода мабуть холодна! Я не вмію.

Вже і тренер з плавання намагається вмовити мишеня залізти в басейн, але Тім кричить:

– Ні! Я не вмію плавати! Я втоплюсь! Мама ідемо звідси!

– Ти боїшся, Тіме? – М’яко запитує мамам.

Доводиться Тиму зізнатися, так він боїться!
Тоді мама одягає купальник і сама залазить у басейн.

– Іди до мене на ручки, Тіме! Побачиш, це так чудово! – Каже вона і піднімає мишеня вище, щоб він не ковтнув води. – Дивись, тепер я лягаю на воду. Ось бачиш, вода мене тримає, як матрац!
Тиму вже не так страшно, він на мить відпускає мамині руки. Ого! Вода і його тримає!

– Молодчина Тім! – хвалить його мама. – Незабаром ти і плавати навчишся!

Тім загрібає однією лапкою, потім другою, молотить по воді щосили і допливає до бортику басейну. А потім назад до мами.

– Ура! Я вмію плавати! – радісно кричить він.

І тут Тім помічає малюка, який боїться зайти у воду.

– Не плач, плавати зовсім не страшно! – Заспокоює його Тім. – Хочеш навчу?

Час летить швидко, і ось уже настав час йти. Мишеня Тім озирається, але мами ніде немає. Куди вона поділася? Він тут нікого не знає, йому страшно одному.

Насправді він, звичайно, не один. Морж, який працює у басейні, допомагає малюкам вилізти з води та проводжає у роздягальню. Але мишеня так перелякалося, що моржа навіть не помітило.

– Не плач, мишеня! – каже йому морж. – Твоя мама пішла переодягатися, вона зараз повернеться … Біжи з іншими в роздягальню!

Але мишеня Тім ніяк не може заспокоїтися. Нарешті він бачить маму та кидається її обіймати.

– Мамочко, не кидай мене більше!

– Як же я тебе кину, любий! Я завжди поряд, не бійся! А якщо мені потрібно піти, я ніколи не залишу тебе просто так – хтось із дорослих за тобою обов’язково наглядатиме. А тепер біжимо скоріше додому здається, ось-ось почнеться дощ!

Ба – бах!
Як страшно гуркоче і як близько! У Тіма шерстка на вухах стала дибки.
Стриб – і він уже у мами на ручках!

– Не бійся, Тіме! Це лише грім, – заспокоює його мама.

Але мишеня заплющує очі і затикає лапками вуха.
От би швидше опинитися вдома.

– Хто це так голосно кричить, там нагорі, у хмарах? – з жахом питає він.

– Кричить? – Усміхається мама. – Що ти, Тіме! Грім – це просто шум. Його не варто боятися, а от із блискавками треба бути обережним. Під час грози не можна стояти під високими деревами, бо блискавка може в них влучити. А тепер біжимо додому, а то промокнемо до нитки!

Нарешті мишеня Тім у безпеці. Склом барабанить дощ, а вдома затишно і тепло.
А ось маленька сестричка Тіма чомусь плаче у своєму ліжечку.

– Ти боїшся грому? – Запитує Тім. – Не бійся. Він нам нічого не зробить. До того ж, я з тобою!
Мама бере малу на ручки і заколисує.

– Знаєш, мамо, тепер я більше нічого не боюся! – гордо каже мишеня Тім. – Я можу спати у темряві, я вмію плавати і навіть грози не боюся!

– Молодець Тім! Я дуже за тебе радий, – хвалить його тато. Він якраз повернувся з роботи. – Але запам’ятай ніколи не смійся з тих, хто боїться. Боятися чогось незрозумілого – не соромно. І навіть корисно, інакше можна потрапити у біду.

Тім влаштувався у тата на колінах і заявив:

– Але все одно, зараз, коли ви з мамою поряд, я нічого не боюся!