Мишка

Була собі мишка. Настала весна, задумала мишка поїхати риб осетрів і нельм ловити. Замість човна горіхову шкаралупу взяла, замість весла – лопатку для шпаклювання човна смолою.

Пливе і наспівує:

– Горіхова шкаралупка – човен мій: тіль, тіль, тіль!
Лопаточка – веселко моє: піль, піль, піль!

Біля одного села діти кричать із берега:

– Гей, мишко-шкряботушко, під’їжджай смакоти поїсти!

– Яка смакота?

– Зі щукою.

– Ні, зі щукою не їм.

І знову їде далі, наспівуючи:

– Шкаралупка – човен мій: тіль, тіль, тіль!
Лопаточка – веселко моє: піль, піль, піль!

– Гей, мишко-шкряботушко, приставай, смакоти поїси!

– Яка смакота?

– З качиним м’ясом!

– Ні, з качиним м’ясом не їстиму.

І знову пливе далі, наспівуючи:

– Шкаралупка – човен мій: тіль, тіль, тіль!
Лопаточка – веселко моє: піль, піль, піль!

Довго чи не довго їхала, знову в одному селі діти кричать:

– Гей, мишко-шкряботушко, приставай до берега, смакоти з ікрою поїж.

– З якою ікрою?

– З осетровою ікрою.

– Ням, ням, ням, ням! Їжу моїх батьків – з осетровою ікрою буду, буду їсти!

До берега пристала, наставили їй їжі з осетровою ікрою.

І почала мишка їсти. Їла, їла, їла, їла, навіть живіт став круглим.

Тут закричали діти з вулиці:

– Мишко, мишко-шкряботушко, весло твоє і човен твій водою змило!

Мишка схопилася, побігла на берег, зашпорталася, впала в собачу яму, і луснув у неї живіт.

– Дівчатка, дівчатка, – закричала мишка, – принесіть голку з жилами, принесіть голку з дратвою, живіт мій луснув!

Дівчата прибігли швидко і зашили мишці дратвою і жилами живіт. Поставили її на ноги.

Мишка-шкряботушка, хитаючись, пішла до свого шкаралупи-човна з лопаткою-веслом, сіла і, сумна, поїхала далі, навіть про пісні забула.

І тільки човник її співає: “Тіль, тіль, тіль!” і тільки весло її співає: “Піль, піль, піль!”