На горі Чернечій
Малишко Андрій Самійлович
Ось вона, твоя важка могила…
Тополиний гомін,вдалині
Пролетіла чайка, прошуміла,
Серце обентежила мені.
Чорна ніч, столітня і зловісна,
Не спливе, не принесе біди.
Може, чуєш, як лунає пісня?
То ідуть брати мої сюди!
Не прощавшись, прийдуть вони знову,
Звільнені від кривди і панів.
Нива шепче думу колискову,
Як ти жив, страждав, полум’янів.
Кажуть, тісно у землі лежати,
Пройнятим печаллю і вогнем.
Будем поле урожайне жати —
Колосків дорідних принесем…
Може, вчуєш, як вітри безкраї
Від дощів обсушують сльозу,
Як Дніпро ревучий підпливає,
Все тебе шукає поблизу…
В небі чистім — птиці грізнолітнї
Бережуть могили світлу тінь,
І несуть, несуть співці новітні
Дум твоїх неміряну глибінь.
Андрій Малишко. Поетичні твори, літературно-критичні статті. Упорядкування Н. М. Гаєвської. Київ, видавництво «Наукова думка», 1988