Надія

Зібрав колись Зевес усі народні Блага
І в скрині заховав, безжальний скупердяга.
І не благай, не плач і не молись,
Бо відповідь одна — на потім, на колись.
Жорстокосердий бог мов той куркуль багатий.
Але найшовся чоловік Завзятий:
— Піду, підлізу тихача
І випробую долю,
До скрині доберу ключа,
Всі Блага випущу на волю.—
Він скриню відчинив, тікать звелів, —
Не чують Блага приязних тих слів.
Одна Надія випурхнула з скрині
І досі служить правдою людині.
У час, як жити сили не стає,
Коли в очах в’юниться стежка темна,
До серця гостя заліта приємна:
Надія в грудях сонцем виграє!

Завзятому — хвала! Завзятому — любов!
Хай все в душі згорить, немов стерня поживна,
А іскорка Надій світитиме їй дивна —
І ти – багач, ти — велетень, ти — бог!