Нечесна справа та нечиста сила

Їхав єврей на возі з Махнівки до Бердичева. В одному місці треба було піднятися вгору. Коні ніяк не могли подолати підйом. Бачить єврей: пасуться чиїсь коні, а господаря немає. Припряг він одного з цих коней, і вони поїхали. Їдуть вони годину, другу, п’ять годин їдуть, а міста все немає, хоча давно мали б приїхати. Проїздивши всю ніч, єврей на світанку побачив, що він все ще біля тієї самої  гори. Тут він зрозумів, що то нечиста сила. Крикнув він: Шма Ісроел! І чужий кінь миттю зник.

Коли єврей приїхав до Бердичева і розповів про те, що сталося одному старому візнику, той сказав, що нечиста сила навмисне обрала вигляду коня, щоб випробувати, чи захоче він привласнити собі чужого коня чи ні.

– Де нечесна справа, там і нечиста сила так сказав старий візник.

****
За старих часів, коли про залізниці ще й згадки не було, поштові контори були великою рідкістю, жив- був в одному містечку єврей, за професією ходун. Ходуну, передавали, листи, посилки, гроші, а він доставляв їх у сусідні села, містечка, найближчі маєтки та навколишні міста, за що отримував невелику плату.

Заробітки у нашого ходуна були мізерні, бо він ходив пішки і виконував доручення повільно. Обтяжений він був величезним сімейством: купою дітей, і тому не дивно, що був дуже бідний, але, як благочестивий єврей, терпляче зносив свою бідність. Інша річ, його дружина: вона, навпаки, весь час скаржилася на бідність і нерідко дошкуляла своєму чоловікові наріканнями, чому він не придумає як вибитися зі злиднів. На подібні приставання дружини бідолашний ходун не заперечував, а лише нижче опускав голову і важко зітхав.

Одного разу, в ніч з суботи на неділю, коли від нарікань дружини стало йому несила, бідолашний ходун насунув шапку, підперезався поясом, узяв у руки свою палицю і пішов безцільно блукати вулицями містечка. Походивши таким чином деякий час, він непомітно для себе опинився в глухому місці за околицею містечка, на греблі за слободою.

Місце це здавна мало славу нечистого. Спаси Господи потрапити туди вночі  із середи на четвер, або з суботи на неділю, коли, як відомо, нечиста сила частіше і охочіше показується і сміливіше шкодить людям. Притомившись, наш бідолашний ходун почав озиратися навколо, куди ж це він заблукав. Але не встиг він збагнути, куди потрапив, як раптом побачив перед собою знайомого селянина-мірошника з панської садиби. Розговорившись з ходуном і дізнавшись про його крайню потребу, мірошник запропонував йому йти разом з ним і сказав:

– Шкода мені тебе, бідолашний, я тебе озолочу! Не смійся з мене, я не п’яний, даремно що простий хлоп, у мене багато золота більше, ніж у будь-якого пана. Іди за мною і не говори, а ні півслова, що б ти не побачив, бо погано буде.

– Ну, думає єврей, всяке буває на білому світі, видно, Господь змилосердився наді мною і моїми малими дітлахами і послав мені цього хлопа допомогти у важкі часи.

Ідуть вони годину, йдуть другу нічого не видно, темінь страшна. Раптом помітив єврей мерехтить вдалині вогник. Підійшли вони ближче; вогник усе яскравіший і яскравіший, нарешті з’явився величезний палац, весь залитий вогнями.

– Іди за мною і запам’ятай все, що побачиш, каже мірошник і веде ходуна, що тремтить усім тілом, у палац, не палац чудо! Мармурові сходи, дзеркальні палати, шовк та оксамит навколо, а золото і срібло просто валяється на підлозі! Ідуть вони далі незліченними кімнатами, з однієї в іншу скрізь багатство та розкіш, але ніде ні живої душі. Нарешті привів мірошник єврея в найдальшу кімнату без жодних прикрас та меблів. Посеред кімнати стоїть піч, а на ній сидить великий, жирний кіт, муркоче, жмурить очі та умивається лапкою. Обернувся мірошник до ходуна, пильно подивився на нього і каже:

– Хочеш володіти всіма цими незліченними багатствами. Все це буде твоє, якщо станеш служити цьому коту, як богу!

Єврей так і закам’янів: мірошник видно чаклун, кіт – сам чорт, а палац з усіма багатствами – диявольська спокуса! Зрозумів, це ходун та як закричить голосним голосом:

– Шма Ісроел!

Дивиться, а нічого вже немає перед очима: ні палацу, ні мірошника, ні кота. Ніби всі вони крізь землю провалилися, а сам він стоїть посеред греблі, застрягши по коліна в болоті. З молитвою на вустах, тремтячи всім тілом, вибрався він насилу з болота і побіг не оглядаючись до містечка. Добіг до своєї хати, біля дверей впав. Від страху схопив ходун сильну гарячку і мало не помер. Але доля зглянулася над ним і його малими дітьми: він незабаром погладшав і знову взявся за свою звичайну справу. Ходун цей дожив до глибокої старості і вдостоївся побачити своїх праправнуків.