Про горобчика-молодчика

І

Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.

Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив…—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.

— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.

ІІ

А зав’юга на порозі,
Холоди пішли страшні,—
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.

Скільки градуси не міряй —
Лід, звичайно, не черінь…
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..

— Ти, горобчику, в турботі? —
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, —
Їж, горобчику меткий.

Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі «а киш!»—
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..

Дмитро Білоус. “Пташині голоси”. Художник Валентин Литвиненко. Київ, видавництво «Веселка», 1961 рік