Про папугу Гошу – справжнього професора

Якось Вікторові подарували хвилястого папужку Гошу з Австралії. Він умів розмовляти.

– Доброго ранку! – вітався, коли Віктор, прокинувшись, ніс йому жменю смаженого гарбузового насіння.

Смакував ним папужка над усе. Притискував кіготочками насінинку і ретельно розбирав своїм гачкуватим клювом. Наївшись досхочу проказував:

– Дякую! Сма-а-ачно!
Після сніданку Віктор випускав Гошу з клітки, щоб той розім`яв крильця.. Ось тоді птах і починав показувати „фігури вищого пілотажу”. Кішечки Жозефіна і Стрілка, які теж жили у Віктора, ставали на той час справжніми скульптурами з відвислими щелепами.

– Ти, Гошо, вправно літаєш! – сказав одного разу Віктор, теж зачарувавшись польотами австралійського чуда. – Як це в тебе виходить?

– Дуже просто! – відрапортував птах.

Віктор завмер. Ці слова не входили до „навчальної програми” папуги. І він вирішив продовжити бесіду:

– А ти можеш розповісти як усе ж таки ти літаєш?

Гоша, зайшовши на віраж, впав у круте піке і „приземлився” Вікторові на плече:

– Дивний ти, стільки читаєш, а такого не знаєш.

– Знаю… як тримаються у повітрі літаки, бо птахи їх навчили цьому…

– Гаразд. Не переймайся, я доповню твої мізерні пізнання, – гонорово підвів папуга голівку і зручніше вмостився, розпластавши крильця як справжній літачок. – Бачиш. Мої крила унікальні. Ледь ввігнуті знизу, дещо ова-льні зверху – вони мають ідеальну аеродинаміку… Знаєш, що це таке?

– Ні.

– Не прикидайся! Це ти в школі вивчав. – сердито мовив папуга. – Але… Аеродинаміка й створює силу, що тримає мене в повітрі.

Гоша раптом спритно склав крила і… впав з Вікторового плеча. Хлопчик і оком не кліпнув, як папуга майже на підлозі розправив крила і стрімголов злетів угору. Та й завис над Віктором.

– Я працюю тільки… ча-а-а-стинкою крила-а, яка ближч-е-е… до тіла. А на кінчиках крила, де-е м`якеньке пір`ячко-о – мої міні-турбінки, яу літаках гвинти-и… За допомогою їх я ще й керую-ю польотом. У-х-х! – знову „приземлився” на Вікторове плече Гоша. – Ці пір`ячка постійно описують півкола. Коли крило опускається вниз, пір`ячко крутиться вперед і я лечу, а коли вгору – пір`ячко крутиться назад і я гальмую.

– Гошо, то ти справжній професор!

– Аякже! Я в Австралії викладав теорію польотів…

– Гошо, Гошо, не захоплюйся! Нагадай ліпше, що ж то за „аеродинаміка”. Забув я вже…

– Темнота! – кивнув скрушно папуга і вщипнув хлопця за вухо. – Це ж так просто: повітря, що обволікає верхню частину крила, рухається досить швидко, а під низом – повільніше. Ось ця різниця швидкостей і створює тиск, що тримає мене в польоті. Зрозумів? Може, ти не знаєш, що таке тиск?

– Знаю, Гошо. – поспіхом зупинив його Віктор. – Дякую за науку. Лети-но сюди, до тарілки, я тобі насіння принесу. Професор!

– Дякую! Гоша – хороший! Гоша – проф-фесор!

Птах залетів до клітки і зайнявся своєю звичною справою – трапезою. А наступного дня він розказав Вікторові іншу історію, котру йому повідала його прабабуся.