Про ведмедя бурого, що його сон не брався
Шугай Ївга
Поглянув бурий ведмідь на сонечко й на гори. На горах лежав блискучий сніг. У лісі під горами шелестіло сухе листя. Стрибали весело зайчики, поблискуючи білими хвостиками. З гір тягло холодом.
— А-а-а! . . — позіхнув смачно ведмідь. — Спати пора! Вночі буде мороз. Нагорнув ще більше сухого листя в своє лігво, глянув, чи досить назбирав грушок на зимову перекуску, і вже збирався вигідно лягти, як хтось над ним гукнув:
— Невжеж це ви, дядьку, спати збираєтеся?
Ведмідь оглянувся. На дереві сидів маленький бурундук і весело моргав оченятами.
— Та вже пора мені спати, пройдисвіте, — пробурмотів ведмідь.
— Пора, то пора, — скоренько варнякав бурундук, — але чи безпечно в цьому лісі ось так засипляти на всю зиму?
— Що ? — заричав ведмідь. -— Чи безпечно? Чому ж тут було безпечно спати моїй матері, а мені ні? Що ти знаєш? Кажи!
— Та я багато не знаю. Бачите, який я маленький. І розум у мене маленький. Та ось ви, дядьку — от, голова! То я вас і питаю, чи мовляв, безпечно.
— Я ніколи про це не думав, — пробурчав ведмідь. — Може воно й справді небезпечно. Ще хто небудь відвалить камінь від лігва, і я змерзну, або грушки покраде, що я собі на зиму призбирав . . .
— О, то ви, дядьку, ще й грушки маєте? Це дуже ласа штука, дуже ласа штука взимі.
Бурундук помахав пухнастим хвостиком і чкурнув у нору під деревом. Бурий ведмідь якраз оглянувся за ним, хотів ще щось спитати, та за бурундуком і слід пропав.
— Що це він таке верзе? —- думав ведмідь. — Справді страшно робиться. Цієї ночі не спатиму — побачу, чи тут дійсно хто не хоче мені пакостити.
Ведмідь чатував усю ніч, та ніхто навіть не підійшов до його лігва. Усі звірята спали, лише десь далеко у лісі перекликались сови. Просидів ведмідь коло свого лігва також і весь день, чатуючи, чи хто не прийде. Та це був ще гарний і без морозу день, і всі звірята увихались, приготовлялись на довгу зиму.
Другого дня ввечері дуже похолодніло і ведмідь, зарившись у листя, рішив уже спати зимовим сном. Коли стемніло, в лісі все замовкло. Навіть вітер, що танцював по вершках дерев увесь день, пішов спати на гори. Не відізвалась ні одна сова.
— Там, мабуть, дуже холодно, — подумав ведмідь. Але йому в лігві було гаряче. Перевертався з боку на бік, стогнав, ніяк не міг заснути. Коли сонечко піднялося над гори, ведмідь знову виліз із лігва.
— А, добридень! То ви, дядьку, ще не спите? — весело зачиркала вивірка.
— От, чогось не спиться! — незадоволено пробурмотів ведмідь.
— О, це дуже дивно! Ваші мама, бувало, тільки покладуть голову на камінь, то вже й сплять.
Вивірка стрибнула з гілки на гілку, з дерева на дерево, побігла до струмка, і незабаром увесь ліс уже знав, що ведмедя Бурого сон не береться. Зараз прийшов борсук на пораду.
— А що це таке, куме, з вами діється? — схиливши з пошаною голову, спитав борсук.
— Не спиться, — сумно відказав ведмідь.
— Ви ось спробуйте заснути вдень, — радив борсук. — Сон вернеться. Я всіх повідомлю, щоб оминали ваше лігво.
Ще ведмідь не встиг відповісти, вже борсук побіг у ліс. Незабаром недалеко на дереві висіла табличка: „Тихо! Тут хворий!” І дійсно, було тихо. Тільки сніжок політував, вітер коливав верховіттям, співав ведмедеві колисанку.
Ведмідь пролежав так два дні і дві ночі, і сон не прийшов. Він засумував, змарнів. Навіть меду попоїсти не кортіло. Коли знову сидів коло лігва, прибіг заєць:
— О, ви, дядьку, ще не спите!
— Ніяк не можу! — сумно відказав ведмідь.
— Я рахую моркву, як спати не можу. Може б і ви.. . — порадив заєць.
Другої ночі ведмідь перерахував у думці всі моркви, які коли небудь бачив, а опісля грушки, навіть ягоди, що він їх в літі збирав. Нічого не помагало ..
Ведмідь пролежував ночі, постогнуючи, а вдень сідав коло лігва і дивився сумно на гори. Вже забув і про страхи і про бурундука, думав лише, як йому заснути.
Якось про недугу ведмедя довідалася старастарезна сова.
— Слихом слихати, Бурий, що ви спати не можете. А скажіть, чому?
— Чомусь страшно зробилося. Бурундук щось таке говорив — мовляв, небезпечно.
— Що ? У цьому лісі страшно? У цьому лісі небезпечно? — аж закричала старенька,, — У цьому лісі звірі один одному кривди не роблять! Та й ви нікому злого не робите. Чого ж вам боятись ?
— Та й справді, — покивав головою ведмідь.
— Отож, — продовжувала старенька сова, — боялися не знати чого, та тепер вже й заснути не можете. А що ви робили, щоб спати?
— Рахував моркву, грушки, ягоди.
— От і розум! — аж замахала крилами сова.
— Ви ось краще рахуйте, скільки в вас у лісі приятелів. Вже лягайте і добре закутайтеся!
Ведмідь Бурий зарився в сухе листя і став тихенько рахувати: борсук, вивірка, заєць, лисиця, сова.. . і заснув спокійним зимовим сном.
Джерело:
“Веселка”
Журнал для української дітвори
Грудень 1954 р.
Ївга Шугай
Видання Українського Народного Союзу
м. Нью – Йорк