Причарована

Раісі Карагезян

Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.

Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!

Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.

Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.

— Як,— питаю,— ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!

«Кобзаря» читала в вузі,
час у ночі крадучи.
«Стажувалася» в бабусі
у селі БезрадичІ.

Як співали молодички
«Продай, милий, сиві бички»,
часом підпрягалася,—
від душі сміялася…

— Що ж найперше стало вабить?
Є ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть,—
нею причарована!