Пригоди Лал Бадшаха

Жив був цар, і не було в нього сина. Покликав він святого і попросив його помолитись богу, щоб той дарував йому спадкоємця. І незабаром народився у царя син, якого він назвав Лал Бадшах.

Виріс Лал Бадшах і каже батькові:

— Жени мене, батьку, на тій дівчині, яку я сам собі виберу.

— Приведіть до палацу всіх дівчат, і я одружу свого сина на тій з них, яка йому сподобається, — наказав цар своїм підданим.

Зібралися до палацу дівчата з усього царства. Подивився на них Лал Бадшах, але жодна йому не сподобалася.

Бачила ці оглядини одна стара. Підійшла вона до Лал Бадшаха і каже:

— У якійсь державі є цар на ім’я Анвар Бадшах. І ти, Лал Бадшах, візьмеш за дружину тільки його дочку, і ніяку іншу.

Почув Лал Бадшах ці слова і пішов до батька:

— Поїду я, батьку, шукати царя Анвара Бадшаха, щоб одружитися з його дочкою.

— Не їзди, це дуже далеко, — сказав цар.

Але Лал Бадшах не слухав батька. І каже тоді цар візиру:

— Все одно він вчинить по-своєму. Нехай їде, а ти їдь з ним.

Вирушив Лал Бадшах із візиром у дорогу. Їхали вони довго і дісталися нарешті країни Анвар Бадшаха.

При вході в столичне місто зустріли вони чотирьох жебраків, які збирали в лісі гілля. Розговорився з ними Лал Бадшах. Запитують у нього жебраки, хто він і навіщо приїхав.

— Звати мене Лал Бадшах, я царський син і прибув сюди, щоб одружитися з дочкою Анвар Бадшаха.

— Ми всі теж царі і колись прибули сюди, щоб узяти за дружину дочку Анвар Бадшаха. Бачиш, чим це скінчилося? — засміялися жебраки.

Здивувався Лал Бадшах і почав розпитувати, як таке могло статися.

— Кожному, хто приходить сватати царівну, Анвар Бадшах каже: «Наповни колодязь грошима, і я віддам тобі свою дочку». Ми віддали всі свої багатства, але так і не змогли наповнити колодязь. А тепер ось збираємо гілля, продаємо його і купуємо собі трохи їжі, хоч би на вечерю. Така ж доля чекає і на тебе, — розповіли жебраки.

— Я не відступлюся, хоч би що зі мною сталося, — сказав їм Лал Бадшах.

Прийшов він до Анвара Бадшаха, поговорив з ним, а той і говорить йому:

— Наповни колодязь грошима, і я віддам за тебе свою дочку.

Послав Лал Бадшах візира до батька з проханням дати йому грошей, щоб він наповнив ними колодязь і зміг одружитися з дочкою Анваром Бадшахом.

Здогадався батько, що йдеться про криницю, яку не можна наповнити грошима. “Треба вдатися до чаклунства, —подумав він, —тоді можна буде виконати цю умову”. Послав за чарівником і каже йому:

— Придумай таке чаклунство, за допомогою якого можна наповнити колодязь грошима.

— Дай мені рупію, я почарую над нею і поверну тобі. Ти поклади її в мішок і насип туди ще тисячу рупій. Цими грошима можна буде наповнити колодязь, — відповідає чаклун.

Віддав цар візиру мішок із грошима, і той повіз його Лал Бадшаху. Висипав Лал Бадшах гроші в колодязь, наповнив його і почав  вимагати у царя дочку.

Справили весілля, і став Анвар Бадшах випроваджувати молодих зі своїх володінь.

Викликав Лал Бадшах візира і каже йому:

— Їдь до батька, подякуй йому і скажи, що я повертаюся додому разом із дружиною.

Незабаром після від’їзду візира поїхав і Лал Бадшах. Залишив він якось молоду дружину під великим деревом, а сам пішов купити якоїсь їжі. Зайшов до купця і почав питати, які в нього є продукти. Купець поцікавився у Лал Бадшаха, з яких він країв, і, дізнавшись, що здалеку, помітив:

— У тебе на руці дуже гарний перстень. Дай його мені на хвилинку, я віднесу його до ювеліра, щоб він зробив мені таке саме. А коли повернуся, то продам тобі продукти.

Зняв Лал Бадшах перстень і віддав купцю. Той поспішив до його дружини, показав перстень і каже:

— Твій чоловік наказав передати, що вирішив залишитися тут на два-три дні. Ходімо до нього.

Молода жінка впізнала перстень, забрала коней і пішла за купцем. А той відвів її до свого дому і сховав.

Незабаром він повернувся до крамниці, повернув перстень Лал Бадшаху і продав йому продукти.

Лал Бадшах прийшов на те місце, де залишив дружину, але ні її, ні коней не знайшов. І став Лал Бадшах жебраком. Бродить він містом без дружини і без грошей.

А купець став готуватися до весілля із дружиною Лал Бадшаха. Покликала дружина Лал Бадшаха до себе одну стару і каже їй:

— Походи по місту, пошукай серед бідняків і факірів людину, яка має такий перстень, — і вона показала який. – Знайдеш – отримаєш сорок рупій. Незабаром стара знайшла факіра з таким перстнем і запитала, хто він. Факір і розповів їй, що з ним сталося.

Повернулася стара додому і розповіла про все дружині Лал Бадшаха. Та передала через стару своєму чоловікові двісті рупій і наказала йому дістати гарного верблюда, під’їхати вночі до будинку купця і забрати її.

Купив Лал Бадшах верблюда і, коли настала ніч, під’їхав до будинку купця, сів біля нього, почав чекати та незабаром заснув. В цей час мимо проходив злодій, побачив сплячого і поряд з ним верблюда. Відв’язав злодій верблюда і тільки хотів вивести його, як з дому вийшла жінка і каже йому:

— Давай поїдемо звідси.

У темряві вона прийняла злодія за Лал Бадшаха. Видерся злодій на верблюда, посадив її поруч із собою і рушив у дорогу. А Лал Бадшах так і не прокинувся.

Цілу ніч їхали вони, а коли настав світанок, побачила молода жінка, що везе її не Лал Бадшах, а якийсь незнайомець. Незабаром вони зупинилися біля криниці. Сказала вона незнайомцю, що голодна, і, поки той збирав гілля, зняла з ноги черевичок і кинула його в колодязь. А коли незнайомець повернувся, вона й каже йому:

— Я впустила черевик у колодязь, дістань його.

Поліз злодій у колодязь, а дружина Лал Бадшаха сіла на верблюда та поїхала назад.

Назустріч їй попалися чотири вершники, і кожен із них прокричав:

— Я беру собі цю жінку!

— Вас четверо, а я сама і можу одружитися тільки з одним із вас. Але спочатку прив’яжіть коней, зніміть з себе зброю і складіть її разом з одягом ось тут. А потім біжіть геть до того дерева. Я вийду заміж за того, хто першим прибіжить, — сказала жінка.

Злізли вони з коней, зняли зброю, роздяглися і побігли. А дружина Лал Бадшаха зібрала їхній одяг та зброю, убила коней і, піднявшись на свого верблюда, зникла. Незабаром дісталася вона до берега річки, прив’язала верблюда до дерева і лягла відпочити. А потім знову рушила в дорогу. І ось приїхала вона в якесь місто.

Незадовго до цього помер пан міста, і на воротах було написано: «Хто першим відкриє ворота і в’їде в місто, стане його володарем». Відчинила вона ворота, в’їхала першою в місто і стала царицею у ньому.

Тим часом Лал Бадшах рушив слідами верблюда на пошуки своєї дружини. Пішов слідом і купець. Злодій виліз із колодязя і теж пішов слідами, а за ним четверо вершників. Прийшли всі семеро до міста.

Цариця ж розпорядилася, щоб кожного чужоземця, що прибув до міста, приводили до неї. Незабаром усі семеро чоловіків були доставлені до палацу.

— Вводьте їх до мене по одному, я хочу поговорити з кожним окремо, — наказала цариця.

Першим запровадили Лал Бадшаха.

— Розкажи, що з тобою сталося, — спитала цариця.

З його розповіді вона зрозуміла, що це її чоловік.

Потім по черзі увійшли купець, злодій та чотири вершники. Усі вони розповіли свої історії.

— Повісьте купця та злодія. А цим чотирьом дайте коней, зброю, одяг і випустіть їх із міста, — наказала цариця.

— А ти — мій чоловік, — сказала вона, звертаючись до Лал Бадшаха, — я твоя дружина. Це місто належить тобі, володійте ним, і нехай буде мир.