Пригоди Тіляпії

Надійний захисток

У невеличкій африканській річці рибка тіляпія відклала грудочку ікри. Грудочка була майже непомітна. Мати й батько дуже хвилювались – адже ця грудочка була зовсім беззахисна. Мати-тіляпія весь час бідкалась:

– Он інші риби для своєї ікри ямки викопують, а то на підводні рослини ікру відкладають. У всіх вона має якийсь захисток. А у нас?

– То правда, – підтвердив тато. – Навіть течія може занести мулом наші ікринки.

Ці рибки були зовсім молоді, і мати вперше відклала ікру. Недосвідчені батьки стурбовано кружляли над своєю дорогоцінною грудочкою. Раптом серед риб’ячого населення полинула чутка:

– Бережіться! Сюди пливе змієголов! Риба змієголов справді уже наближалась. Мати-тіляпія зойкнула:

– Ой, вона зараз нашу ікру проковтне! Тато теж розгубився.

– Що ж робити?

Та в останню мить, коли загроза була зовсім близько, вкрай перелякана мама широко відкрила рота і схопила грудочку ікри. Та й застигла на місці, не знаючи, що далі робити.

Змієголов недовго шугав по річці, але наробив страшенного спустошення. Він жадібно хапав то маленьких рибок, то риб’ячу ікру. Нарешті кудись зник.

Мати-тіляпія твердо вирішила ні на мить не випускати з рота своєї ікри, хоч їй і доведеться два тижні нічого не їсти.

Рибка схудла; голова її здавалась надмірно великою, і рот не закривався, щоб не покалічити дорогоцінної ікри.

Якась рибка намагалась тіляпію умовити:

– Облиште турбуватись, змієголов повернувся в своє задушливе болото. Він живе там, де жодна порядна риба не може жити.

Та подружжя тіляпій ніяк не могло заспокоїтись:

– Адже він знову може повернутись, треба бути насторожі.

І мати-тілянія не насмілювалась випустити ікру з рота. Так і тримала її, аж поки не виклюнулись мальки.

А мальки з тої дрібної ікри виклюнулись теж майже непомітні. Вони нікуди далеко не запливали і в разі небезпеки миттю ховались у рот до мами.

Так тривало із тиждень. Нарешті мальки стали самостійними і вже не потребували захисту батьків. Вони навчились ховатись поміж водоростями та водяною травою.

Несподіване переселення

Якось на берег тієї річки приплив човном молодий, зовсім чорний юнак і почав ловити рибу. Він уже встиг не раз закинути сітку, коли його увагу привернуло шарудіння в береговому очереті. Якась біла жіноча рука відхилила міцні стеблини, і на березі з’явилась молода дівчина і двоє чоловіків, усі у коркових шоломах від пекучого африканського сонця.

– Ану, друже, – звернувся молодший до африканця англійською мовою, – чи багато здобичі витяг із ріки? Я бачу, у тебе трофеїв чимало! Професоре, – сказав він уже українською мовою своєму супутникові, – для вас тут буде багатий матеріал.

Африканець від здивування широко розплющив очі, блиснувши більмами, і подивився на чужинців. Почувши незнайому мову, він запитав:

– Дозвольте дізнатись, хто ви такі? Я чую, що ви не англійці та, мабуть, і не французи…

О ні, ні, – засміявся юнак. – Ми з України.

Африканець враз пожвавішав. На його темному обличчі з молочно-білими зубами заграла широка усмішка.

Підійшовши до купи риби, професор витяг одну і спробував її вагу на долоні.

– А яку ж рибу ви тут ловите?

– Та різну. Це у нас тіляпія, чудна риба. Вона ікру в роті зберігає.

– Дивіться, яка рибина! – говорить юнак. – Добре б її зважити. Ану, Таню, принесіть з машини вагу.

Таня швиденько побігла.

Юнак витирав лоба хусткою, кажучи: – Ну та й спека! Як тут у вас в річках вода не перетвориться на юшку з рибою. Африканець мовив:

– Та у річці вода не така вже гаряча.

То вам жаром пашить від оцих он розігрітих сонцем пісків.

Юнак глянув навкруги, Скрізь простяглися безкраї піски й піски. Тільки на обрії височіли дивовижні дерева – пальми.

Таня принесла пружинну вагу. Юнак миттю почепив тіляпію на гачок.

– Ого, два кілограми заважила! Та вона не менша за нашого коропа із мого рідного села Таращі на Україні. А чим же вона живиться, що така дебела?

Африканець, сміючись, пояснив:

– Вона усе їсть, що зустріне.

– Оце діло, – зрадів професор. – Тільки, на жаль, їй у нас було б дуже холодно. Юнак схопився:

– О, наша країна вельми велика. Знайдуться і в нас водоймища з теплою водою. Тут втрутилась Таня:

– А що, якби можна було її до наших річок призвичаїти? Наприклад, у Казахстані?

За кілька днів на березі стояли великі баки з водою і коло них дружно хазяйнували два юнаки – африканець Ахмет і українець Максим. Іноді до них навідувались професор і Таня. Професор хвилювався: треба забезпечити рибу теплою водою на весь час мандрів. Адже дорога далеченька.

– Не хвилюйтесь, професоре, – заспокоювали його Ахмет і Максим.

Тіляпія справді чудово витримала тривалу подорож, і через деякий час мешканці водоймищ Калган-Чирчикського рибгоспу в Казахстані привітно зустріли африканських гостей, які тут стали почувати себе навіть краще, ніж дома. Їхній-бо ікрі вже не загрожували ніякі змієголови і взагалі жодна хижа риба.