Принцеса-метелик

Жила-була у королівстві маленька жадібна Принцеса. Все у неї було, але завжди їй здавалося всього замало. Та більш за все їй хотілося отримати усі іграшки на світі. Для неї купували усі іграшки, які були в крамницях, та Принцеса все одно вередувала:

– Мені нудно, немає з чим гратися!

Якось Принцеса гуляла на королівському подвір’ї. Раптом на землі вона побачила великого красивого метелика.

– Такої гарної іграшки у мене ще немає! – вигукнула Принцеса і швидко вхопила метелика за крильця. – Зараз я віднесу тебе у ляльковий будинок та покладу спати. А як награюся – відірву тобі крильця, і станеш лялечкою.

– Дівчинко, відпусти мене, будь ласка! Я не іграшка, я метелик, – раптом промовив метелик.

– Ти ще й розмовляти вмієш! – зраділа Принцеса. – Яка крута іграшка!

Батьки казали Принцесі, що не можна ображати комах та тварин. Та зараз вона навіть чути про це не хотіла – їй хотілося мати нову іграшку, що вміє розмовляти.

Та виявилося, що маленька Принцеса упіймала не звичайного метелика, а такого, що прилетів з чарівного саду. Тому цей метелик умів розмовляти людською мовою та іноді йому вдавалося чаклувати.

– Благаю, відпусти мене додому, дівчинко! – просив метелик, опинившись у ляльковому будиночку. – Хочеш, натомість я подарую тобі будь-яку іграшку?

– Ні! Хочу тебе залишити! – категорично відповіла Принцеса. – Але від нової іграшки не відмовлюся.

– Будуть тобі нові іграшки, – обурено відповів метелик. – Зараз я перетворю тебе на метелика, і лети собі до лісу! Там дуже багато нових іграшок: шишки, гілки, камінці, листя – грайся досхочу! А як награєшся, то повертайся додому. Повернутися зможеш лише тоді, коли тебе на королівське подвір’я принесе стороння людина!

Принцеса не встигла і слова промовити, як перетворилася на маленького гарного метелика.

– Мамо, тато, подивіться, що зі мною сталося! – кричала маленька Принцеса. Та вони її не чули, адже тепер вона не вміла розмовляти людською мовою.

Принцеса-метелик довго літала над королівським подвір’ям, а потім – над містом. Їй вже не хотілося нових іграшок. Принцесі хотілося додому. Вона присіла на гілку та гірко заплакала. Нікому не було до неї справи – ані людям, ані комахам.

Тут принцеса-метелик побачила поруч малюка, який намагався наступити на неї своїми сандалями. Та, на щастя, мама вчасно зупинила сина та пояснила, що так не можна робити – метелику буде боляче і він загине.

Принцеса-метелик весь час думала, як їй повернутися додому. Де знайти людину, яка не образить її, а принесе на королівське подвір’я? Але ж будь-кого туди не пустять!

Раптом вона згадала про дівчину у червоному капелюху, яка щоранку приносила до королівського столу свіжі фрукти. Маленька принцеса завжди вередувала: «Краще б принесла мені нову іграшку!».

Наступного ранку принцеса-метелик прилетіла до воріт королівського замку та стала чекати дівчину у червоному капелюху. Дочекавшись, вона сіла на її капелюх та потрапила на подвір’я.

Принцеса-метелик побачила заплакану маму Королеву та стурбованого батька Короля.

– Що у вас сталося? – запитала Ельза. Так звали дівчину в капелюху.

– Хіба ти не чула, Ельзо? Наша донька принцеса вчора зникла. Поліція всюди її шукає.

– Я тут, мамо, тато! – вигукнула маленька принцеса, яка знову стала дівчинкою. – Дякую, Ельзо, що повернула мене додому.

Донька розповіла батькам та Ельзі, що з нею сталося. Звичайно, їм складно було у це повірити. Вони подумали, що Принцеса заблукала, а завдяки Ельзі знайшла шлях додому.

З того часу Принцеса змінилася на краще. Тепер вона не вимагає нових іграшок і не ображає тих, хто менший та слабший за неї.