Пустуни-витівники

У однієї моєї знайомої в найдальшому кутку кімнати, що на другому поверсі, за старою книжковою шафою на підвісній дерев’яній поличці живуть-поживають троє кумедних повстяних приятелів. Їхня господиня з доброю посмішкою називає цих котів пустунами-витівниками, а може, і розбишаками. Що ж, їй звичайно видніше, адже вона зробила їх сама власноруч. Коти слухняно мовчать, вдаючи, що згодні, хоча насправді вважають трохи інакше. На їхню власну думку ніякі вони не розбишаки-пустуни, а зовсім нешкідливі веселі пустунчики, які іноді, а вірніше – постійно потай затівають усілякі веселі ігри. Але що ж в цьому поганого?! Спитайте хоч у кого – адже, мабуть, усі люблять хоч іноді попустувати. А оскільки приятелів троє, то й пустують вони втричі більше, ніж інші. Проте, звичайно ж, ніяких капостей ці повстяні котики собі не дозволяють – ви тільки подивіться на їхні милі безневинні мордочки, на яких написано саме смирення і послух. Навіть хочеться за це нагородити їх чимось смачненьким… хоча, якщо уважно придивитися, то десь в глибині очей-бусинок можна вловити ледь помітні іскорки прихованої хитрощі, які ні-ні та й поблискують від нетерпіння, немов ось-ось вистрибнуть назовні і затіють яку-небудь чергову витівку.

Однак приятелі терпляче мовчать і тільки з докором поглядають на господиню – он, мовляв, інші коти за вікном чого виробляють, а ми тут на поличці стоїмо собі сумирненько і навіть не нявкаємо, хоч і дуже кортить… Щоправда те, що вони витворяють вночі і як бешкетують, коли всі сплять, ніхто не знає… крім мене, бо пустуни-витівники самі розповіли мені про це з великого секрету, а я вже вам. Тільки ви ж, будь ласка, нікому більше! Адже все ж таки секрет – є секрет!