Радість

Ой, не знаю, що то за причина –
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться, 
Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця, 
Ніби поле перед нами стелиться, 
Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,
Пролітаю між людьми похмурими, 
Козачка вдаряю попід мурами – 
Бо хлопчина не дає спокою!