Різдво в борі

На тихім узліссі крізь, шибку хатинки
На білий сніг ллється проміння з ялинки,
А поміж берези і буки крислаті
Несеться весела колядка із хати.

Прибіг сірий зайчик, пристав, здивувався,
Під ясне віконце тихенько підкрався,
Став дибки й цікаво заглянув у хатку
— А тут уже й друге біжить зайченятко.

— А що ти там бачиш, скажи мені, брате?
— Ой, бачу я диво, несила й сказати!
На срібній ялинці високо на гілці
Стоїть янголятко в вінку на голівці.

А нижче на вітах я бачу крізь шибку
Блискучі горішки, і зірку, і рибку,
І яблучка жовті, і пташку на нитці,
І круглі цукорки, мов гріш у калитці.

А збоку я бачу маленьку повітку
І в яслах сповиту Дитинку, мов квітку;
Матуся до себе її пригортає,
Дідусь сивовусий їй цяцьку ладнає.

Навколішках діти стоять перед ними,
Вітають Дитятко піснями дзвінкими,
І волик, і ослик схилились в покорі. . .
Такого ми дива не бачили в борі!

Стояли зчудовані ті зайченятка
І слухали: правду сказала колядка,
Що Бог народився в повітці на сіні,
Що мир і надію приніс всій країні.

В бору прислухались дуби і ялини
До тої колядки з малої хатини,
Будилися звірі і стали шукати
Лісами-снігами доріжки до хати.

Ведмідь, що був війтом звіриного роду,
Сказав: „Гей, збирайтесь на мир і на згоду!
В цю нічку радіють-братаються люди,
То хай же розладдя й між звірів не буде!”

Зраділо все звір’я, без міри зраділо,
До вовчика білка наблизилась сміло,
Зайці-скрипалі на скрипках стали грати,
Ведмідь їм на басі почав вторувати.

Івасик заглянув у шибку із хати:
— Дивіться, гостей я к зійшлося багато:
Лисиця-сестриця, і олень, і сарна,
І вовк-сіроманець, і білочка гарна!

І вибігли діти громадою з хати
Гостей лісових на дворі зустрічати,
Тиць пальцем на зайчика Лесик і Віра:
— Найбільш боїмося отого ми звіра!. .

Ведмідь відізвався: — „Не бійтеся, діти,
Нічого вам злого не будем робити.
В цю нічку різдвяну радіємо й ми,
Сьогодні природа святкує з дітьми!

До вас ми приходим оце звідусюди,
Бо хочем в вертепі побачити чудо,
Дитинці на скрипку заграти дрібненько
Й солодких горішків покласти у жменьку.

Та тільки зайти ми не можем в хатину
— Хатина маленька, злякаєм Дитину.
Не хочем Дитятка у яслах лякати,
Хоч жалко, ой, жалко, не можем до хати!..

На те їм Івасик: — „Гей, любі звірятка,
Ви правду сказали — маленька ця хатка
Й Дитятко маленьке, та ми вам поможем
Хоч здаля уздріти Дитяточко Боже! ”

В ту мить відчинилися двері хатинки,
Крізь двері прослалося сяйво з ялинки,
І сніг змерехтів, заблищав, заіскрився,
Немов самоцвітами рясно укрився.

Здригнулись дерева, що сонні стояли,
І враз, мов органи, чудово заграли,
Забренькали струни, озвалися труби
— И полинула лісом колядка над зруби.

Дивилися діти й звірята хвилинку
Знадвору на ясла, вертеп і ялинку,
Співали у згоді і діти й звірята
Про Боже Дитятко, про радісні свята.