Рогач

Раз Сірко, не чувши ніг,
Під кущем собі приліг,
Щоб хоч трохи відпочили
Псячі м’язи, псячі жили.
Простягнувся, позіхнув
І за хвильку-дві заснув.

Та на, лихо, в тім кущі
Десь рогач узявся грубий!
В нього роги, мов кліщі,
А на рогах гострі зуби.
Як побачив він Сірка,
Вмить зіп’явсь на задні ноги,
Щоб узять його на роги,
Мов якогось там жука.
І до пса підкравшись ближче,
Хап! І вп’явся у хвостище.
Хап і вп’явся. Роги стис
І загнав, неначе спис.

Пес від болю гавкнув, скочив,
Стрепенувся, загарчав,
На хвоста націлив очі
І побачив… рогача!
Завертівся, закрутився,
Наче дзига, наче вир,
А тоді тікать пустився
Навмання почерез двір.
Облетів довкола, хати
І давай у сад тікати –
Перескочив перелаз,
Брав кущі по три на раз,
Зашпортнувся біля ями,
Полетів горі ногами!
Просто жах, що він робив.
Не Сірко, а майстер див.

Аж рогач перелякався
Й по дорозі відірвався.