Росомаха і лисиця

Задумала стара росомаха зі своїм чоловіком нове місце для житла пошукати.

Чутки йшли, що за річкою і звірів багато, і птахи водиться.

От і вирішили вони свій чум з усім добром через річку переправити.

Пішов чоловік росомахи до лісу березового лика надерти для човна. А стара усе добро у торби поскладала та й сіла на березі, чекає старого.

Дивиться вона – пливе по річці човник, а в ньому лисиця.

Підпливла лисиця до росомахи й каже:

– Давай я тобі допоможу – торби у своєму човні переправлю.

Зраділа росомаха, схопила торби і потягла до човна. До країв вантажу набралося. Хотіла росомаха і сама на торби сісти, але лисиця відмовила:

– Стривай, не сідай, так і потонути можна. Спочатку я речі перевезу, а потім тебе.

Відштовхнулася лисиця веслом від берега і попливла, тільки не на інший берег, а за течією річки.

Все далі й далі пливе лисиця. Зрозуміла тоді росомаха, що обдурила її руда, сіла на камінь біля води і заплакала.

Летів повз те місце дятел і почув плач росомахи. Дізнався він про її горе і полетів слідом за лисицею.

Перелетів навпростець через ліс, сів на кущ біля води, наламав прутиків і чекає, коли лисиця до нього допливе.

От порівнялися човен з кущем. Дятел удав із себе хворого і став просити:

– Лисичко, лисичко, розболілася в мене голова, візьми мене в човен!

Узяла його лисиця в човен. Сховався дятел за торбами, його й не видно.

Пливуть вони далі. Лисиця на кормі сидить. А дятел встромив носа в човен, та й став його довбати непомітно.

Незабаром тонке лико прорвалося. Почала в човен вода набиратися.

– Що ж це, здається човен тече? – питає лисиця з переляку.

– І справді, тече, – відповідає дятел, – напевно, десь шов розійшовся, треба швидше до берега причалювати.

Підплмвли до берега. Вискочила лисиця й каже дятлові:

– Ти бери торби з човна та тягни їх на берег. А я поки до лісу піду, ялинової смоли пошукаю. Заробимо дірку і далі попливемо.

Тільки лисиця в лісі зникла, дятел склав удвоє прутики і заткнув ними дірку, потім сів у човен і поплив до росомахи.

Біжить лисиця з лісу, смолу несе. А човен вже далеко по річці сплив.

– Розбійнику! Повернися!

– Ні, лисице, не повернуся, – відповідає дятел – не твоє це добро.

Приплив дятел до місця, де чум росомахи стояв.

Зраділи старі.

– Ну, – каже старий, – що ж ми тобі у нагороду дамо?

І пошила стара росомаха дятлові курточку, розфарбувала її кольоровою глиною, а на голову строкату шапочку наділа.

Став дятел ошатним, гарним.

А старий  росомаха був добрим ковалем. Скував він дятлові міцний сталевий дзьоб і виточив кігті.

З того часу ходить дятел у строкатому вбранні. А своїм сталевим дзьобом найміцніше дерево продовбати може.