Рудий кінь
Якось поїхав циган на ярмарок. Поміняв вдало своїх коней, багато грошей отримав, та й коня гарного натомість узяв. Накупив циган повно всякої їжі, одягу і додому вирушив. Їде і радіє: “Задоволена буде дружина, діти зрадіють. Ситі будуть і одягнені”.
Застала ніч цигана у дорозі. Зупинився. Багаття розклав, почав м’ясо смажити та чай заварювати. Тільки зібрався поїсти, як раптом з лісу дідок виходить і до нього:
— Доброго дня, добрий чоловіче, що тут робиш?
— Так, мовляв, і так, їду додому з ярмарку. Переночую й далі подамся. Дивись скільки їжі дружині та дітлахам везу!
— Ой, добрий чоловіче, ти вже пожалій старого, довго я ходжу лісом, зголоднів, втомився, черевики мої зносилися, і одяг зносився. Дай біля твого вогнища посиджу, погріюся та поїм, що даси.
— Пригощайся, мені не шкода.
Почав циган старого пригощати. А старий все їсть та їсть, їсть та їсть і все цигана просить:
— Не пошкодуй для старого шматка хліба.
Так усю їжу і з’їв, що циган купив на ярмарку.
Витер вуса і каже:
— Любий мій, а чи не даси ти мені щось із одягу? Бачиш, на кого я став схожим?
Пожалів циган старого, став йому одяг простягати, а той усе одягає та одягає, одягає та одягає.
Так увесь одяг на себе і одягнув, що циган на ярмарку для сім’ї своєї купив. А потім і каже:
— Ну, дякую тобі, цигане, за те, що не пошкодував для мене нічого. Я твою доброту не забуду.
Сказав старий ці слова і наче розчинився.
На ранок прокидається циган і бачить, що нема йому чого додому везти: ні їжі немає, ні одягу.
Похнюпив голову циган, але робити нічого: треба повертатися. Запряг циган коня і поїхав. Їде він дорогою і бачить: впоперек шляху рудий кінь встав, шерсть у нього вогнем золотим горить, очі діамантами сяють. Стоїть собі й не дає проїхати. Хльостав циган свого коня, хльостав, а той став як укопаний, не хоче везти віз. Розсердився циган, схопив батіг, зістрибнув з воза і бігцем до рудого коня. Підбіг і з усього плеча як хльосне. Дивиться, а він розсипався. Подивився на землю циган, а замість рудого коня купа золотих монет лежить. Зрадів циган, зрозумів він, що це старий лісовик йому віддячив за те, що не пошкодував останнього шматка хліба.
Джерело:
“Цыганские сказки”
Видавництво: “Крон-Пресс”
1993р.