Селянин і його тварини
Жив собі бідний селянин, роботою якого була заготівля деревного вугілля. Цілими днями блукав чоловік у горах зі своїм вірним собакою, який ні на крок від нього не відходив, і з віслюком-трударем, що перевозив на спині мішки.
Щоб зробити вугілля, селянин нарізав багато зелених полін, складав їх рядочками на купу, доки дрова не підсихали і їх можна було обпалити у вогні. Кожного тижня чоловік привозив до села повні торби деревного вугілля, без нього жодна господиня не могла б розпалити пічку і приготувати їсти.
За кропіткою роботою минали дні, доки не настав сезон дощів. За кілька днів сильних опадів всі дороги розмило, земля перетворилася на суцільне болото. Віслюк більше не міг із легкістю долати звичайний шлях із гір до села, та ще й з важкими мішками на спині. Одного разу бідолашна тварина застрягала в мокрій землі. Того дня селянин саме поспішав привезти вугілля й не міг гаяти ні хвилини. Він почав підганяти віслюка, але марно – тварина не зрушила з місця ні на крок. Розгніваний господар почав сварити висловухого та підганяти його, погрожуючи палицею. Доклавши великих зусиль, бідолашний віслючок нарешті вибрався з болота.
Відтоді так і повелося – щодня віслюк застрягав у трясовині, а хазяїн, підганяючи, кричав і підштовхував його у боки дрючком.
Якось, коли віслюку було вже не сила вибратися з болота, почувся голос.
– Негайно припини кривдити бідну тварину!
Чоловік ледве не впав від несподіванки, адже крім нього, віслюка і собаки в горах не було нікого.
Та не встиг селянин оговтатися, як озвався віслюк.
– Хазяїне, годі вже нас ображати! – суворим людським голосом промовив висловухий.
– Ми завжди допомагаємо, – додав собака, – а ти зовсім не цінуєш нашої праці.
– Я ще ніколи не чув, щоб тварини говорили як люди, – проскиглив наляканий чоловік.
– Я теж не чула, – озвалася ворона, що сиділа на гілці поблизу. – Тому раджу не зволікати, а допомогти віслюкові й самому понести хоча б один мішок.
Чоловік узяв ношу і прожогом кинувся додому, а його вірні звірі пішли за ним.
– До речі, я б на твоєму місці більше ніколи не кривдила тварин, – каркнула ворона наостанок, пролітаючи над головою селянина.
Удома наляканий господар розповів дружині про свою пригоду в горах. Кмітлива жінка відразу зрозуміла, в чому річ. Вона пояснила чоловікові, що тварини – незамінні помічники. Людина повинна відповідати своїм чотирилапим товаришам взаємністю – доглядати, любити та добре годувати. Зрозумівши свої помилки, чоловік назавжди полишив недбале ставлення до тварин, став для них добрим і турботливим хазяїном. Лише одне запитання не давало йому спокою – чи відбулася гірська пригода насправді?
