Шала

Частина 1

– Вона не була потрібна батькові, вона не була потрібна матері, вона не була потрібна родичам. Вона нікому не потрібна, – сказав незнайомець, що привів її однієї пізньої ночі на поріг християнського сирітського притулку в Індії.

– Я знайшов її, коли вона просто тинялася вулицями, – сказав він. – Схоже, що вона й сама не знала, куди їй іти, і тому я привів її до вас сюди. Я чув, що ви піклуєтеся про таких, як вона, і подумав, що ви зможете дати їй притулок. Я не знаю нікого, крім вас, хто б міг це зробити.

І, не чекаючи відповіді від двох жінок, що відчинили йому двері, незнайомець залишив дівчинку біля порога і пішов.

Так у двох жінок, міс Йоганнес і міс Кінґ, що заміняли матерів усьому притулку, для бідних дівчат-сиріток, стало на одну худу й неосвічену вихованку більше. Незабаром вони зрозуміли, чому ця дівчинка безцільно тинялася вулицями, не знаючи, куди їй іти. Вона була сліпа.

У ті часи в Індії бути дівчинкою, навіть не сліпою, було дуже важко. Індійська релігія вчила, що дівчатка не мають особливої цінності, і багатьох дівчаток-немовлят залишали де-небудь на узбіччі дороги або навіть кидали на сміттєвому звалищі, тим самим прирікаючи їх на вірну смерть.

Дівчинка, та ще й до того сліпа, взагалі не мала жодної вартості. Мало хто захотів би витрачати бодай якісь гроші на їжу й одяг для такої дитини, бо її всі вважали за непотріб.

Однак міс Йоганнес і міс Кінґ, які всім серцем любили Господа Ісуса, дивилися на цього нового члена їхньої родини очима, сповненими любові Спасителя. Тому, як тільки незнайомець, що привів дівчинку, пішов, вони взяли її за руки й повели на кухню. Там вони дали їй молока і свіжого хліба.

Дівчинка тремтіла від страху, як перелякане зайча, і не наважувалася їсти, але незабаром голод переміг страх і сором’язливість, і молоко зі хлібом умить зникли в неї в роті.

– Як тебе звати? – запитали жінки.

Вона ніяк не наважувалася відповісти, і тому вони повторили своє запитання.

– Шала, – сказала вона нарешті тихим голосом.

– Скільки ж тобі років?

– Я так думаю, що вісім, – відповіла дівчинка.

Жінки знову взяли дівчинку за руки і відвели її до кімнати, де було багато ліжечок, і в усіх, крім одного, міцно спали дівчатка.

– Ліжечко біля самих дверей порожнє, – прошепотіла одна з жінок на вушко дівчинці, – це ліжечко буде твоїм.

Вони притулили її долоньки до покривала і подушки, щоб вона їх помацала. На маленькому личку дівчинки з’явився вираз подиву, і обидві жінки зрозуміли, що це, імовірно, перша власну постіль у житті цієї дівчинки, яка не знала до цього нічого, крім купи ганчір’я на земляній підлозі житла її батьків.

Після теплої ванни, що теж було чимось новим і дивним у житті нової вихованки притулку, Шалі видали наступного дня чисту нічну сорочку й одяг. Так для неї почалося життя в її новій «родині», куди її привів сам Господь Ісус.

Щодня чула вона, як згадувалося ім’я Господа Ісуса, і потроху почала чимраз більше дізнаватися про Нього.

Усе це було таким новим для неї. А вона все ще боялася запитати, щоб дізнатися більше про Того, Кого вона ще не знала.

Дівчинка боялася не тільки ставити запитання. Вона боялася абсолютно всього. Іноді її серденько тремтіло від страху перед тим, що іншим здавалося дрібницями.

До того ж, Шала почувала себе такою самотньою, украй самотньою. І причиною була її сліпота. Ця сліпота замикала її в темному маленькому світі, де була тільки вона одна. І хоч її оточували інші діти, через свою сліпоту їй здавалося, що вона самотня.

Нерідко траплялося, що вона усамітнювалася в далекому куточку саду і там, пригнічена своєю самотністю, плакала доти, доки в неї вистачало сліз.

Іноді її там знаходили міс Йоганнес і міс Кінґ і намагалися якось втішити. І хоч вони були дуже добрі, та все ж не могли до кінця зрозуміти її: адже вони ніколи не були сліпими і, до того ж, нікому не потрібними.

Шала ж була і тим, і іншим.

– Ох, як би мені хотілося їй допомогти! – говорили ці добрі жінки наодинці між собою. – Вона так усього боїться. Я ніколи не бачила посмішки на її личку…

Та й ніхто інший ніколи не бачив посмішки на обличчі Шали.

Міс Йоганнес і міс Кінґ за довгі роки роботи в притулку мали справу із сотнями нещасних дівчаток, але вони ніколи ще не зустрічалися з такою сумною і полохливою дівчинкою, як Шала.

– Як нам підібрати до неї ключик? – запитувала міс Йоганнес.

– Уже не знаю, чи зможемо ми це, – відповідала міс Кінґ. – Віддамо все це в руки Господні. Він обов’язково що-небудь придумає.

Тим часом Господь уже почав діяти, готуючи щось дуже незвичайне.

Частина 2

Узагалі ж, нічого дивного не було в тому, що Шала ніколи не посміхалася. Як боляче, напевно, ранило її душу всі ці вісім років її дитячого життя те, що вона не була потрібна ні батькові, ні матері, ні родичам. Крім багатьох оман і зла, їхня релігія вчила, що дівчинка – це майже повна нікчемність, а якщо вона до того ж сліпа, як Шала, то це – зовсім ніщо. Вона часто чула, як вони говорили: «Вона не варта того, щоб витрачатися їй на їжу».

ГОСПОДЬ же ніжно любив Шалу. Не могло бути жодних сумнівів у тому, що саме Він влаштував того пам’ятного вечора її зустріч із незнайомцем на вулиці. Рідні вигнали її з дому, наказавши ніколи туди не повертатися. Вони сказали їй, щоб обходилася сама, жебракуючи, чи щось на зразок цього. І коли вона тинялася містом, вся в сльозах, незнайомець знайшов її і, по своїй доброті, відвів до притулку для дівчаток-сиріт, де міс Йоганнес і міс Кінґ ласкаво прийняли її до своєї, вже й без того великої родини дівчаток.

І та любов, яку ці дві жінки виявили до Шали, була любов’ю Самого Господа Ісуса, що освітлював усе їхнє життя. Але, незважаючи на їхню доброту і ласку, Шала, яку до цього всі тільки й робили, що кривдили, постійно всього боялася і часто ховалася від усіх у саду. Там вона сиділа і плакала доти, доки хто-небудь не знаходив її і не приводив у будинок.

– Бідна дитина, – сказала якось міс Йоганнес. – Навіть не знаю, чи посміхнеться вона коли-небудь.

– Я не знаю, як до неї знайти підхід, – відповідала міс Кінґ. – Вона вже з нами кілька місяців – і ніяких змін. Можемо сподіватися тільки на Господа. Тільки Він щось зможе зробити, щоб показати їй Свою любов і Свою радість.

Тим часом Господь робив Свою справу. Він почав діяти дивним чином через серце іншої дівчинки з притулку – десятилітньої Коштовної Перлини. Так звали цю дівчинку в перекладі з індійської.

Одного разу, коли Шала вкотре усамітнилася в глибині саду, щоб поплакати, вона раптом почула чийсь тихий голос: «Шало, я розумію».

На обличчі Шали відбилося здивування, і вона швидко витерла сльози тильним боком долоньки.

– Мене звуть Коштовна Перлина, – продовжував тихий голосок, – і я розумію твої сльози, бо сама багато плакала.

– Ти теж сліпа? – тихо запитала Шала.

– Ні, – відповіла Коштовна Перлина, – але я кульгава від народження. Я теж була нікому не потрібна в родині: ні матері, ні батькові, ні родичам. «Досить того, що ти дівчинка, – говорили вони мені, – так ти ще й каліка. Ти не варта того, щоб витрачати гроші на хліб для тебе». Роками вони виставляли мене на вулицю просити милостиню, і, якщо наприкінці дня я не приносила достатньо грошей, вони сердилися і не годували мене. Тоді наступного дня я просила милостиню більш завзято і зі сльозами, тому що була дуже голодна. Коли ж вони дізналися про цей притулок для дівчаток, то просто залишили мене біля порога, і з того часу я їх більше не бачила. Ох, Шало, як мені було важко… Я так розумію твої сльози.

Коштовна Перлина підвела Шалу до найближчого стільчика, і дівчатка сіли на нього. Вона притулила свої маленькі милиці до дерева поруч зі стільцем.

– Я не думала, що хто-небудь зможе мене зрозуміти, – сказала Шала. – Я маю на увазі те, що я самотня і нікому не потрібна.

– Ох, Шало, ти знаєш, є ще Хтось, Хто теж розуміє! – сказала Коштовна Перлина. – Я маю на увазі Когось, крім мене. Це – Господь Ісус.

– Я не знаю, хто такий Господь Ісус, – сказала Шала. – Я чую, що про Нього тут говорять, і я б хотіла більше дізнатися про Нього. Але для мене тут усе таке нове! А я… боюся запитати кого-небудь.

– Не бійся запитати мене, – сказала Коштовна Перлина, – я знаю Ісуса! Він – Бог і Син Божий, Котрий зійшов з небес багато років тому, щоб народитися тут Дитиною. Потім Він виріс, і став добрим і великим Учителем. Але Він прийшов у світ не тільки для того, щоб стати тут великим Учителем. Він прийшов померти за нас – заплатити за всі вчинені нами несправедливі вчинки. Ці несправедливі вчинки називаються гріхами, Шало. Він помер на хресті, пролив Свою кров за всі наші гріхи.

Шала замислилася.

– Боюся, що я не знаю, що таке хрест. Адже я не можу його бачити.

Коштовна Перлина подумала, а потім підняла із землі дві палички, склала їх навхрест і дала Шалі помацати.

– Це – маленький хрест, а Ісус помер на великому. Ті, що розп’яли Його, прибили цвяхами Його одну руку тут, – і вона приклала пальчик до кінця однієї палички. – Другу – ось де, а ноги – ось тут. Потім вони підняли хрест і поставили прямо в яму, яку вони вирили заздалегідь, і Ісусу довелося довго висіти на хресті і жахливо страждати, щоб заплатити за всі наші гріхи сповна. А потім Він помер.

– І навіть за мене? – запитала Шала.

– О, так, і за тебе, – відповіла Коштовна Перлина. – І за мене теж. Але знаєш що? Він не залишився мертвим! Хіба це не дивно? За три дні Він ожив! Він – Бог, Він зміг воскреснути з мертвих! І цим Він підтвердив, що Він – Бог! А потім Він повернувся на Небо, яке так високо, що навіть зрячі не можуть його побачити. Там Він живе зараз.

– Справді, ти багато знаєш про Ісуса, – сказала Шала.

– Це тому, що Він – мій Ісус! – відповіла Коштовна Перлина. – І Він живе в моєму серці.

– Але ти щойно сказала, що Він живе на Небі, – заперечила Шала.

– Вірно, це так… Але тому, що я хотіла, щоб Він став моїм Ісусом, я попросила Його, щоб Він простив мої гріхи й оселився в моєму серці. І Він зробив це! Адже Він Бог, так що Він легко може бути одночасно в двох місцях.

– А чи може Він бути одночасно в трьох місцях? – боязко запитала Шала. – Я маю на увазі, чи може Він оселитися в моєму серці?

– О, так, – сказала Коштовна Перлина, – Він помер за тебе, Шало, і любить тебе так сильно, що бажає бути і твоїм Ісусом. Він бажає жити у твоєму серці так само, як Він живе в моєму.

– Але як мені сказати Йому, що я хочу, щоб Він став моїм? – запитала Шала.

– Просто скажи Йому про це, – відповіла Коштовна Перлина.

– Але Він ніколи мене не почує там, високо на небі.

– Не забудь, що Він – Бог, – сказала Коштовна Перлина, – і може чути кожного в будь-який час, хто б до Нього не звертався.

Тоді Шала заговорила з Ним, хоча ніколи не робила цього раніше.

– Ісусе…, – почала вона нерішуче. – Я ще не все про Тебе розумію, але моя подружка сказала мені, що Ти – Бог, і що Ти справді є. І ще вона мені сказала, що Ти мене любиш, а мене ще ніхто не любив… І вона сказала, що Ти навіть помер за мене, коли Тебе прибили до дерев’яного хреста, щоб Ти міг заплатити за все те погане, що я сказала і зробила. Ніхто не міг цього зробити для мене…

– І ще, Ісусе, – продовжувала дівчинка. – Я така рада, що Ти не залишився мертвим. Інакше я не могла б отак розмовляти з Тобою. Я прошу Тебе зараз стати моїм Ісусом. Коштовна Перлина сказала, що мені можна просто попросити Тебе про це, й усе. І ти зробиш це. Отож, Ісусе, якщо Ти можеш бути одночасно в трьох місцях – а мені сказали, що Ти можеш, – прийди й оселися в моєму серці теж, будь ласка. Мені так хочеться бути Твоєю дівчинкою…

От такою була молитва Шали, сказана простими словами. І що ж, увійшов Ісус в її серце і життя? Звичайно ж, так! Він зробив це, як і обіцяв у Своєму Слові всім, хто повірить у Нього й побажає зробити Його своїм.

І та зміна, яку робить Спаситель у тих, хто увірує в Нього, у житті Шали стала відразу ж помітною. Ісус став таким реальним для неї! Він так її любив! Вона могла відчувати Його любов, хоча ніколи раніше у своєму житті не відчувала любові.

І вперше міс Йоганнес і міс Кінґ побачили на личку Шали посмішку. Коштовна Перлина розкрила їм таємницю цієї посмішки.

Як дивно використовував Господь Коштовну Перлину, якій так добре були знайомі і самотність, і сльози для того, щоб заради Нього вона змогла добратися до серця маленької, нікому не потрібної сліпої дівчинки.

А Бог тим часом збирався використовувати Коштовну Перлину ще одним незвичайним чином – і знов-таки для Своєї хвали і слави.

Частина 3

Прийнявши Ісуса Христа у своє серце, Шала вперше в житті відчула себе щасливою. Так, вона все ще була сліпою і, як і раніше, боязкою, але Ісус, що відтепер жив в її серці, давав їй зрозуміти, що все буде добре, і не тільки в даний момент, а завжди! Він цілковито змінив її життя і весь її світ!

Коли міс Йоганнес і міс Кінґ читали дівчаткам Слово Боже, з Господом у серці Шала розуміла це Слово, як ніколи раніше.

У Своєму Слові Бог говорив їй, що Він постійно буде піклуватися про неї, ніколи її не покине і не залишить. І все це викликало небачену досі посмішку на її обличчі!

Незважаючи на те, що міс Йоганнес, міс Кінґ, Коштовна Перлина і всі інші помітили ту разючу зміну, що відбулася в житті Шали, вони, як і раніше, жаліли її, тому що вона залишалася сліпою, а значить не могла займатися всім тим, чим могли займатися інші дівчатка.

Коштовна Перлина жаліла Шалу найбільше, бо вона, як ніхто інший, розуміла її. У неї теж була серйозна вада: вона була калікою. Але вона могла гратися з іншими дівчатками в спокійні ігри, нехай навіть не бігати. Вона могла також малювати, читати і шити.

Шала ж не могла нічого цього робити.

Коштовна Перлина увесь час думала, як допомогти своїй подружці. І Господь підказав її серцю, що робити!

Вона подарує Шалі свою ляльку! Ця іграшка буде тим єдиним, чим зможе бавитися Шала, поки інші дівчатка будуть гратися в ті ігри, де потрібен зір!

Поки її ніхто не бачив, Коштовна Перлина ввійшла до спальні, підійшла до ліжка Шали, обережно поклала на нього ляльку кучерявенькою голівкою на подушку і прикрила її покривалом. Потім вона тихенько вийшла зі спальні – так, що ніхто (крім Господа) не побачив, що вона зробила.

Коли ввечері Шала прийшла до свого ліжка і знайшла там ляльку, вона навіть не подумала, що це для неї. Вона запитала дівчинку, ліжко якої стояло поруч, чи не її це лялька, і чи не поклав хто-небудь ляльку помилково їй на ліжко.

Вона так і не знайшла нікого, у кого б вона зникла, і тоді запитала міс Йоганнес, чия це могла бути лялька.

– Я не знаю, – відповіла та, – але чомусь мені здається, що Господь так усе влаштував, щоб у тебе була своя лялька. Я впевнена, що це тобі подарунок від Нього…

Личко Шали видовжилося від здивування: «Невже Він робить і таке?»

– Так, мила, – відповіла міс Йоганнес, – Він робить навіть і таке.

– Ніколи, ніколи ще в мене не було ляльки! – схвильовано вигукнула Шала. – Я відчуваю, яка вона красива! У неї м’яке волосся і чудове гладеньке плаття… Невже Сам Господь дав її мені? – перепитала вона.

– Так, Шало, я впевнена, що це Він дав її тобі, – відповіла міс Йоганнес.

Шала дбайливо і ніжно взяла ляльку на руки, пригорнула її до себе і швидко вийшла з кімнати. І тільки після того, як вона пішла, міс Йоганнес згадала, що бачила цю ляльку раніше. Адже зовсім недавно цю ляльку подарували Коштовній Перлині, і вона була для неї найціннішим надбанням! Сліпа Шала, звичайно, не могла бачити, як Коштовна Перлина грається зі своєю лялькою, і тому не знала, що Господь використав її подружку для того, щоб дати їй ляльку.

Справді, лялька була подарунком від Господа. Він просто передав її Шалі через Свою маленьку служительку.

Поговоривши з міс Йоганесс, Шала не могла дочекатися зустрічі з Коштовною Перлиною, щоб розповісти про свій сюрприз! Вона знайшла Коштовну Перлину в саду, де та усамітнилася, щоб почитати.

– Дивися! – сказала Шала. – Дивися, що Господь мені подарував! Ляльку, красиву-красиву ляльку! Міс Йоганнес не знала точно, як Він приніс її мені, але вона сказала, що упевнена, що ця лялька насправді моя! Знаєш, Коштовна Перлино, адже в мене ніколи, ніколи не було ляльки раніше. Я така щаслива!

На обличчі в Коштовної Перлини з’явилася загадкова посмішка, яку не бачила Шала, зате бачив Бог. Ніколи раніше вона не відчувала такого щастя у своєму серці (звичайно ж, крім моменту, коли вона прийняла у своє серце Господа, і Він став її Ісусом).

Крім того, це була єдина лялька Коштовної Перлини, проте як же раділа дівчинка, що Господь підказав їй віддати цю ляльку Шалі!.. Адже насправді вона віддала цю ляльку Йому!

З цього дня, куди б не йшла Шала, лялька з м’яким волоссям і шовковим платтям завжди була з нею. Вона ніжно тримала її в руках, розмовляла з нею, а ввечері дбайливо вкладала в постіль поруч із собою.

– Лялечко, – шепотіла вона, – хоча ти і не справжня, а тільки моя придумана подружка, я хочу, щоб ти знала, що ти для мене дуже особлива, бо в мене ніколи ще не було ляльки. І мені так приємно про тебе піклуватися і знати, що ти – моя!

– А найкраще те, що Господь Ісус якимсь чином послав тебе мені. Розумієш, Він – найголовніший у моєму житті. Він навіть помер за мене. Хіба це не чудо? А зараз Він живе в моєму серці і піклується про мене, і коли-небудь забере мене до Себе на Небо… Але ви, ляльки, про це нічого не знаєте…

– Ісус любить мене, хоч я й сліпа. І я потрібна Йому, хоч нікому іншому в цьому світі я не потрібна. Він привів мене в цей гостинний будинок, і мені вже ніколи не доведеться голодувати. Він дав мені мою подружку, Коштовну Перлину. І Він дав мені тебе.

– Хіба Він не чудовий? Мені так хочеться розповісти про Нього всьому світові, лялечко… Ось так, як я зараз розповідаю тобі…

Частина 4

Наближалося Різдво – свято, про яке дівчатка притулку не знали нічого, доки не потрапили в цей будинок. Їм були відомі тільки фальшиві релігії і фальшиві боги, і вони нічого не знали про Господа Ісуса Христа, про народження Якого й нагадувало свято Різдва.

– Цей той час, коли ми святкуємо пришестя на землю справжнього Бога – Господа Ісуса Христа, – пояснювала дівчаткам міс Йоганнес. – І хоча Він – Бог, однак прийшов у тілі Дитини, щоб вирости на землі і віддати Своє життя за наші гріхи.

– Цей час повинен стати часом глибокої вдячності за те, що Бог так полюбив нас, що послав Свого дорогого єдиного Сина померти за нас, щоб відкрити нам шлях на Небо, – додала міс Кінґ.

На Різдво дівчатка не обмінювалися подарунками, а готували і дарували їх Спасителю. Кожен подарунок був своєрідним жертвуванням – чимось особливим, щоб показати, як вони Його люблять.

Це був час для серйозних міркувань не тільки для вихованок притулку, а й для всіх християн в окрузі. Усі вони, включаючи дівчаток притулку, ходили до однієї самої сільської церкви, і за кілька тижнів до свята ретельно молилися і планували, які дарунки любові принести Йому.

Шала думала про все, що зробив для неї Господь: про Його любов, Його смерть за неї, Його ніжну турботу, про спасіння, яке Він їй подарував… Що вона могла віддати Йому так, щоб сповна показати, як вона Його любить і вдячна Йому?

Фактично, у неї було тільки одне, що вона могла б Йому віддати. Але й цього було б недостатньо, щоб довести Йому, як вона Його любить. І вона б віддала це з великим задоволенням.

Коли настав день свята, Шала пішла до сільської церкви зі своєю лялькою. Коштовна Перлина вела її туди.

День був чудовий. Церква була прикрашена безліччю квітів. Шала не могла бачити їхніх барв, проте як вона насолоджувалася їх ароматом!

І ще там був спів: багато-багато співу – хвали Господеві! Як радісно було Шалі чути, що безліч християн співали разом, славлячи Господа! Вона згадувала про роки свого життя до того, як потрапила до притулку, про те, як жила в будинку, де ніколи не чули Його імені, де поклонялися фальшивим богам і відзначали язичницькі свята.

«Так, – міркувала вона, – це за Божим планом для мене вона сліпа. Інакше б я ніколи не потрапила до цього притулку для сиріт і бідних дівчаток і ніколи б не прийшла до Ісуса».

Служіння в церкві тим часом продовжувалася. Після співу і біблійної розповіді про чудесне Народження цьому світу Спасителя, настав час приношення дарунків любові Ісусу. Один за одним виходили наперед віруючі і клали свої дарунки, ніби до ніг Самого Спасителя. Кожен дарунок буде використаний для Його слави. Їх віддавали бідним або продавали, а на виручені гроші купували книги Слова Божого для тих, хто ніколи не читав його до цього.

Першою вийшла вперед одна дуже бідна жінка. Вона принесла Ісусу кілька монет, які зберегла, відмовляючи собі (іноді навіть і в їжі) протягом року. Інша, теж бідна, жінка принесла й поставила три курки в клітці, а якийсь селянин приніс і поклав великий мішок рису. Це було щедрою часткою зібраного ним врожаю рису, що він виростив для своєї родини.

Інший селянин вивів козу – найкращу зі своєї череди. Молоденька дівчина винесла і віддала Ісусу вишиту сукню. Вона провела чимало годин над її шиттям і вишиванням. Маленький хлопчик приніс пакетик цукерок. Він сподівався, що вони сподобаються Ісусові!

Потім уперед по проходу пішла Шала. Її вела за руку Коштовна Перлина. Це був найважливіший момент у житті Шали, звичайно, крім того, коли вона прийняла у своє серце Господа Ісуса.

Коштовна Перлина підвела Шалу до того місця, куди клали дарунки Ісусу, і підказала Шалі, що воно поруч з нею.

Шала дбайливо поклала туди свою ляльку і прошептала: «Лялечко! Ти мій найцінніший подарунок, який я можу віддати Ісусу. Він знайде для тебе найкраще застосування, я впевнена в цьому. І я дуже рада цьому, хоча я буду дуже за тобою нудьгувати».

Шала повернулася і разом з подружкою пішла назад по проходу. Ніколи ще на її обличчі не було щасливішої посмішки, ніж у той момент, коли вона відчувала, яке це щастя – віддати найкраще Тому, Хто віддав Своє найкраще за неї.

– Я багато разів говорила Ісусу, як я люблю Його, – говорила вона Коштовній Перлині, повертаючись до притулку. – Але мій Йому подарунок сьогодні – кращий від усяких слів.

* * *

Час після Різдва минав швидко: місяць змінювався місяцем. У Шали не було більше ляльки, якою вона б могла бавитися, але місце в житті дівчинки не було порожнім: його чудовим чином наповнив Собою і Своєю радістю Господь. Вона ще більше полюбила Його і глибоко в душі ще сильніше відчувала Його любов до себе.

Господь послав їй і нових подружок, які теж любили Ісуса і теж були колись такими ж самотніми і нікому непотрібними, як Шала. Як добре вона розуміла їхні сльози і все пережите ними в минулому!

Нова подруга Шали, яка була зрячою, читала їй уголос біблійні історії й учила її Слову Божому. І як вона любила слухати про чудові діла Божі! Про те, як був врятований від потопу Ной і вся його родина, як Бог розсунув води Червоного моря, щоб Його народ міг пройти по дну і сховатися від ворогів, про те, як Ісус врятував переляканих учнів, коли вони плили в човні під час бурі.

– Подумати тільки, – говорила вона своїм друзям, – адже Ісус сказав тільки два слова: «Замовкни, припини!» І навіть вітер і хвилі миттєво виконали Його повеління!

Шала згадувала про ті часи, коли вона бувала так само перелякана, як і учні Ісуса, і як вона плакала в далекому куточку притулкового саду. А тепер, коли вона пізнала Ісуса, Він говорив її серцю майже те саме, що й говорив у човні: «Замовкни, припини!» – і потік сліз припинявся точнісінько так само, як і буря після слів Ісуса…

Шалі подобалися всі біблійні історії, тому що всі вони були правдивими, і кожна з них допомагала їй краще пізнати Господа Ісуса.

Але особливо їй полюбилася історія з Євангелії від Марка, з чотирнадцятого розділу. Там йшлося про жінку, яка прийшла до Ісуса із посудиною, наповненою коштовною запашною олією. Ці пахощі коштували на ті часи величезні гроші. Їхня вартість дорівнювала річному заробітку здорового і роботящого чоловіка! Але ця жінка була так вдячна Ісусу за те, що Він її спас і став її Ісусом, що вона віддала весь уміст посудини Йому в дарунок, виливши запашну олію на ноги Ісуса, щоб довести, Який Він їй дорогий.

Шалі дуже хотілося, щоб у неї була така ж дорогоцінна посудина з пахощами. Вона б віддала її Ісусу, щоб довести, як багато Він означає для неї. Незабаром знову настане Різдво, і як би їй хотілося мати щось дуже дороге, щоб принести в дарунок Ісусу на свято Різдва цього разу. Якою б вона була щасливою тоді!

Вона часто думала про ту жінку з Біблії, як вона віддала Ісусові свої пахощі, які зберігала в алебастровому келиху. Міркуючи над цим, вона молилася й говорила Господеві про те, як би їй хотілося принести Йому такий самий дорогоцінний подарунок. Якби Він тільки дав їй можливість мати що-небудь особливе і дороге, як та запашна олія, вона б з великою радістю віддала усе без залишку Йому.

Шала чекала відповіді на свої молитви. Тим часом минали тижні і наближалося ще одне Різдво.

* * *

«Який це чудовий час, – думала Шала, – коли ми можемо святкувати прихід Господа Ісуса у світ, щоб стати нашим Ісусом і врятувати нас від гріхів наших!..»

Нарешті, настало Різдво! Знову, як і рік тому, дівчатка з притулку пішли до сільської церкви і зустріли там інших християн з найближчих околиць.

Скільки там було радості! Особливо ще й тому, що ці люди зовсім недавно поклонялися фальшивим богам – ідолам, які наганяли на них страх, а не радість, тому що ці боги нікому не давали прощення гріхів і вічного життя.

А тепер ці люди знали Ісуса – справжнього Бога, що помер за їхні гріхи і воскрес знову. Ніколи жоден із цих фальшивих богів не помирав за чиїсь гріхи і не воскресав із мертвих…

Маленька церква знову була переповнена людьми, що прийшли відсвяткувати народження Спасителя. І знову це було часом приношення Йому дарунків любові – дарунків, що були справжньою жертвою, відмовою від чогось дорогого заради Господа.

І знову люди виходили один за одним, щоб скласти свої дарунки на підвищення, звідкіля завжди звучала проповідь Слова Божого. Вони ніби покладали їх до ніг Ісуса. І знову кожен подарунок згодом передавався бідним разом із Євангелією, або ж частину цих дарунків продавали для того, щоб купити Біблії і роздати їх тим, хто ніколи не читав Слова Божого.

Деякі, відмовляючи собі іноді в їжі, приносили Ісусу монетки. Інші, у кого не було грошей, приносили овочі і мішечки з рисом.

Один хлопчик приніс двох канарок у дерев’яній клітці. Це були його улюбленці. Але йому дуже хотілося подарувати їх Ісусу. Коли люди в церкві почали співати, пташки приєдналися до співу своїми дзвінкими голосами, й усі почали посміхатися.

Шала багато молилася про те, що саме їй подарувати Ісусу в це Різдво. Вона знову і знову повторювала, що хотіла б дати Йому щось дорогоцінне, як та запашна олія жінки з Біблії. Вона б з радістю віддала це Йому! Але Бог у відповідь на її молитву говорив її серцю, що в неї є щось краще для того, щоб віддати Йому.

І знову, як і торік, віруючі віддавали свої подарунки Спасителеві. Шала в супроводі Коштовної Перлини вийшла проходом, як і рік тому. Тільки цього разу в неї не було ляльки, щоб подарувати її Ісусу – і взагалі в руках у неї не було нічого, щоб подарувати Йому.

Вона вийшла на передню частину церкви, повернулася до залу і неголосно вимовила:

– Я запитувала Ісуса про те, що Йому подарувати цього року – і Він відповів моєму серцю, що Йому принести.

У мене немає ні грошей, ні коштовностей, ні пахощів, як у тієї біблійної жінки. Я справді не маю нічого, що могла б Йому дати, крім мене самої. Отож, це і буде моїм подарунком Йому. Я віддаю Йому життя і хочу жити тільки для Нього, бути подібною до запашної олії.

Сказавши це, Шала пішла на своє місце, тримаючись за руку Коштовної Перлини.

Жоден дарунок у цей вечір не зворушив серця тих, що зібралися в церкві так, як дарунок цієї сліпої дівчинки, якій нічого було дати Ісусу, крім себе самої.

І справді – що може бути краще подарунка віруючого, ніж віддати своє життя Спасителю, що віддав Себе Самого за нас?

У Біблії сказано: «А що я живу в тілі тепер, – живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20).

Чи стало життя Шали з тих пір запашною олією для Господа Ісуса, як вона цього хотіла?

Звичайно ж, так! Зараз Шала вже красива молода жінка, яка продовжує так само ніжно любити свого Спасителя і вірно служити Йому. У себе на батьківщині, в Індії, вона викладає Біблію, працюючи з багатьма жінками і дівчатками, ділячись із ними тим, що знає про дорогоцінного Господа Ісуса, Який багато років тому перетворив нікому не потрібну сліпу дівчинку на дочку Небесного Царя!

Історія Шали записана з її власних слів.