Скільки лап у друга?

Іванко майже ціле літо провів у бабусі за містом, і тільки в кінці серпня повернувся додому: адже скоро до школи. Та не один приїхав Іванко – з ним було маленьке цуценя пісочного кольору з веселими очима-ґудзиками і неслухняним хвостиком.

Коли хлопчик в перший раз вийшов з цуценям на прогулянку, друзі Іванка оточили їх та закидали питаннями. «Це тепер твій собака?», «А як його звуть?», «А де ти його взяв?», «А якої він породи та чи великим виросте?», – запитували діти, випереджаючи один одного від цікавості.

Іванко розповів, що його собаку звуть Персик, і цей собака – хлопчик. Розповів, що він привіз Персика з села. У бабусиної собаки Зайки народилися цуценята, і батьки дозволили йому забрати одного з них в місто. Іванко розповів, що Персик – безпородний собака, і, напевно, виросте не дуже великим, якщо пішов у маму Зайку.

Кожен день, вранці та ввечері Іванко гуляв з Персиком у дворі, сам доглядав за цуценям, годував його, грав з ним. І навіть, коли почалися заняття в школі, хлопчик встигав дбати про свого Персика та грати з ним. Друзям Іванка теж подобалося грати з цуценям, а Персик був радий, і, здавалося, посміхався кожному.

Якось до Іванка прийшов його однокласник Максим. Він пограв з Персиком та сказав:

– Іванку, мені дуже подобається твій собака. Подаруй Персика мені. А тобі з села ще привезуть цуценя. Будь ласка, ми ж з тобою друзі!

Іванко здивувався такому проханню і відповів:

– Ну що ти, Максиме! Ти, звичайно, мій друг, але і Персик мій друг теж. Як же я можу його комусь подарувати? Адже я ж не можу подарувати тебе, а натомість завести іншого друга?

Максим засміявся:

– Іванку, але я ж друг-людина, а Персик – собака, у нього чотири лапи. Ти ж сам казав, що у твоєї бабусі живе ще цілих п’ять таких самих чотирилапих цуценят.

Іванко подумав трохи і відповів:

– Максиме, друзів не можна дарувати, і неважливо, скільки у нього лап. Друзями потрібно дорожити, допомагати їм, бути вдячними за їх допомогу, друзів не можна зраджувати. Я бачу, що ти полюбив мого Персика – так приходь до нас в гості й грай з ним. А хочеш, я попрошу тата, щоб він привіз для тебе цуценя з селища? Якщо твої батьки не проти. І буде в тебе свій чотирилапий друг-цуценя.

– Хочу! Хочу! – радісно закричав Максим, а потім став серйозніше. – Батьків я переконаю. Обіцяю, я буду про нього піклуватися.

Вже через тиждень у Максима теж з’явилося цуценя. Воно було дуже схоже на Персика, але навколо правого ока його шерсть була коричневого кольору. Максим відразу вигадав цуценяті ім’я – Пірат.

Тепер найдружніша компанія у дворі – двонога і чотирилапа. Це Іванко, Максим, Персик і Пірат.