Слон на воєводстві

Хто дужий та значний,
Але дурний,
То шкодить часом він у добрості своїй.
Був воєвода Слон у хащі лісовій.
Здається, що слони — розумна, бач, порода.
Та хоч воно в цьому признатись шкода,
Наш воєвода
В рідню — гладкий,
А розумом — слабкий,
Хоч мухи він не скривдив ненароком.
От впало Воєводі в око —
Заяву від овець надіслано в Приказ:
«Що от, мовляв, вовки здирають шкіру з нас».
— «Розбій!» — волає Слон: «Негайно до розплати!
Хто дозвіл дав вам грабувати?» ”
Вовки йому на те: «Зласкався, наш отець!
Згадай, це ж ти нам чинш легенький
Усім на кожушки дозволив взять з овець,
А що кричать — це рід їх, бач, дурненький:
З них всього припаде з сестри по шкірці знять,
Та й те, диви, шкода віддать».
— «Ну, то ж то!» — Слон їм промовля: «Вважайте!
Неправди я не потерплю й на мить.
По шкірці — хай уже — збирайте,
А більше й волоска з них не беріть».

Переклад М. Пригари