Сніговий колобок

Одного зимового ранку діти у дворі ліпили сніговиків. Хлопчики та дівчатка спочатку робили сніжки, потім катали їх у снігу. Маленькі сніжки ставали великими колобками, й діти з’єднували їх. Так з’являлися сніговички.

Та одна маленька сніжка чомусь не захотіла ставати сніговиком, а вирішила погуляти. Вона покотилася по дитячому майданчику в бік дороги. Тут її зустріли сонячні промені:

– Йди-но сюди, сніжко, зараз я тебе зігрію, і ти розтанеш! – засміялося сонечко і почало лоскотати боки сніжки теплими сонячними променями.

– Ні, я не хочу танути – я хочу гуляти, – закричала сніжка та швидко покотилася далі. – Я від дітей втекла, і від сонечка втекла.

Тільки-но сніжка опинилася за парканом, як до неї підбіг песик.

– Привіт, сніжко! Ти така гарна, як маленький м’ячик, – сказав песик. – Зараз я тебе лапкою штовхну і ти пострибаєш!

– Ні, не треба лапкою! Я ж розсиплюся! – закричала сніжка. – Не хочу стрибати, а хочу гуляти! – А я тебе наздожену, – засміявся песик.

– Ні, не наздоженеш! Я від дітей втекла, від сонечка втекла, і від тебе, песику, втечу.

Сніжка побігла далі, радіючи, що песик її не наздогнав. Та невдовзі у неї на шляху з’явилася ворона.

– Ой, сніжко! – здивувалася ворона.

Ворона роздивилася сніжку з усіх боків та сказала:

– Йди сюди, сніжко. Зараз я тебе дзьобиком поклюю, щоб дізнатися, що у тебе в середині.

– Ні, не треба мене клювати! – закричала сніжка. – У мене в середині сніг.

– А я зараз перевірю! – відповіла ворона.

– Ні, не перевіриш. Я від дітей втекла, від сонечка втекла, від песика втекла, і від тебе, вороно, утечу.

Сніжка покотилася далі, не помічаючи, що до її боків вже прилипло багато снігу. Тепер вона не була схожою на звичайну сніжку, а більше нагадувала снігового колобка.

Невдовзі розтовстіла сніжка побачила маленького хлопчика. Він підбіг до неї та сказав:

– Дивіться – сніговий колобок! Цікаво, чи він міцний? Зараз стрибну на нього та перевірю. Почувши ці слова, сніжка злякалася та подумала: «Я від дітей втекла, від сонечка втекла, від песика втекла, від ворони утекла, а від цього хлопчика вже, певно, не втечу».

На щастя, тут до хлопчика підійшла дівчинка та сказала:

– Не ламай цього колобка. Він такий гарненький, кругленький – краще я зроблю з нього голову для свого сніговика.

Невдовзі сніжка-колобок стояла на тулубі сніговика, ставши його головою. Дівчинка причепила на неї носик-морквинку, зробила очі та ротик з гілочок.

– Який гарний сніговик вийшов! – похвалили діти.

«Як же добре повернутися додому», – думала про себе сніжка-колобок.