Сніжинки Святого Миколая

Йшов дорогою Святий Миколай та ніс у торбинці чарівні сніжинки. Ці сніжинки вміли виконувати бажання дітей, тому й звалися чарівними.

Та ось одна сніжинка сказала:

– Святий Миколаю, темно та тісно мені в торбинці. Пусти мене політати, познайомитися з дітками та виконати дитяче бажання.

– Ну добре, лети, – відповів Святий Миколай, – Але ж пам’ятай, що ти можеш виконати лише одне бажання, а після цього станеш звичайною сніжинкою.

Чарівна сніжинка полетіла, роздивляючись передсвяткове місто, забарвлене різнокольоровими вогниками. Оскільки вже був пізній вечір, дітей на вулиці не було. Тому сніжинка обережно заглядала у вікна будинків.

Раптом чарівна сніжинка помітила в одному вікні хлопчика, що, так само як вона, розглядав святкові вогники та ліхтарики. Чомусь хлопчик виглядав сумним.

Сніжинка притулилася до віконного скла.

– Вітаю, Михайлику. Я чарівна сніжинка Святого Миколая, тому не дивуйся, що я з тобою розмовляю. Чому ти такий сумний?

– Вітаю, сніжинко, – пожвавився Михайлик. – А я навіть не знав, що у Святого Миколая чарівні сніжинки бувають! От диво! А сумний я тому, що знаходжуся в лікарні. Завтра свято Святого Миколая, скоро Новий рік, а я тут хворію. Дуже хочеться додому, готуватися до свята, прикрашати ялинку. Але ми з мамою тут, у лікарні.

– Не засмучуйся, Михайлику, – відповіла сніжинка. – Ти ж пам’ятаєш, що я чарівна, і тому можу виконати твоє бажання. Щоправда, лише одне.

– Правда? – зрадів Мишко.

Він почав міркувати, яке ж бажання замовити чарівній сніжинці. Спочатку він хотів попроситися скоріше додому. Та потім згадав, що сьогодні зранку лікар обіцяв, що за кілька днів його випишуть. Потім хлопчик хотів попросити новий конструктор, однак подумав, що Святий Миколай, скоріш за все, і так йому завтра цей подарунок принесе. Адже він просив про це у своєму листі, і весь рік був гарним хлопчиком.

– Ну що, визначився зі своїм бажанням? – запитала у Михайлика сніжинка.

Хлопчик покачав головою, а потім подивився в бік своєї сусідки по палаті. Це була маленька дівчинка Ліза. Вона міцно спала у ліжку, а поруч спала її втомлена заплакана мама. Лізі зробили складну операцію, і вона дуже повільно одужувала. Мишко чув, як лікар казав мамі дівчинки, що може знадобитися ще одна операція. Мама Лізи плакала, поки донька не бачить, а Михайликова мама її втішала.

– Сніжинко, я придумав бажання, – нарешті промовив Михайлик. – Нехай Ліза якнайшвидше одужає.

– Добре, – відповіла чарівна сніжинка, – побачиш – так і буде. А тепер мені час летіти далі.

Після цих слів сніжинка перестала бути чарівною і полетіла на засніжену землю, задоволена своєю подорожжю.

Наступного дня, на свято Святого Миколая, Михайлик почув, як лікар сказав Лізиній мамі:

– Ваша донечка почала одужувати. Нової операції не потрібно. Новий рік Ліза буде святкувати вдома.

Михайлик побачив, як дівчинка та її мама щиро усміхнулися, вперше за весь час перебування в лікарні. Посміхнувся і Михайлик – він був щасливий з того, що зміг допомогти маленькій Лізі. А ще від того, що сьогодні Святий Миколай приніс йому конструктор!

Вже наступного дня хлопчик з мамою повернулися додому. А там на них чекала велика пухнаста ялинка, яку прикрасив тато.