Син верблюда

Було це давним-давно. Почався в одній країні голод. Побачив цар, що справа погана, наказав зібрати своїх верблюдів і гнати їх на пасовище до сусідньої країни. Пастухом у царя був тоді хоробрий і чесний чоловік. Цар його шанував і любив.

У сусідній країні віддав пастух одного верблюда за дівчину і одружився з нею. Незабаром вона народила йому сина, а сама померла під час пологів. Пастух був так зайнятий роботою, що в нього навіть не залишалося часу домовитися з кимось, щоб доглядали дитину. От і возив він із собою хлопчика з одного пасовища на друге і годував його верблюжим молоком. Оскільки молоко це дуже поживне, хлопчик ріс швидко, був сильним і здоровим. Пастух назвав сина Шутар Бача, що означає Син Верблюда.

Ішов рік за роком, але на батьківщині пастуха тривали посуха і голод. І пастух із верблюдами залишався на гірських пасовищах сусідньої країни. За цей час син його виріс і став добрим пастухом. Але, на жаль, Шутар Бача не навчився говорити, він вмів тільки поганяти верблюдів окриками «хай» та «хей», а інших слів не знав.

Але ось пройшли нарешті рясні дощі, зазеленіла трава, і люди підбадьорилися. Повернувся пастух додому із сином Шутар Бачою та з чередою верблюдів.

Пішов пастух до царя і повів із собою сина, прив’язавши його мотузком, як верблюда.

Здивувалися наближені царя, побачивши людину на мотузці. Здивувався і цар.

— У чому завинив цей хлопець? — питає цар.

І пастух розповів усе: як він одружився, віддавши одного царського верблюда за дружину, як вона народила йому сина і померла, як він вигодував хлопчика верблюжим молоком. Сказав пастух і про те, що юнак, якого він привів на мотузці, — його син і що він не вміє говорити, бо виріс серед верблюдів. Тому то й звати його Шутар Бача.

Збентежився цар словам пастуха, звернувся до візира та інших наближених із запитанням, чи Шутар Бача може навчитися говорити в такому віці. Усі відповіли «ні». І лише один голос, що пролунав зверху, сказав «так».

Поглянули всі нагору і побачили, що цей голос належить дочці царя, яка славилася своєю красою і розумом. Вона сиділа на балконі і уважно слухала розмову царя з пастухом.

Розгнівався цар на дочку і звелів їй піти з балкона. Спустилася вона вниз, а цар і каже їй:

— За те, що ти насмілилася суперечити моїм візирам, я віддам тебе німому. Подивимося, як ти навчиш говорити цю тварину.

Дочка царя залишилася задоволена таким рішенням батька і забрала з собою Шутар Бачу.

Царівна була розумною, а Шутар Бача — працьовитим та витривалим, як верблюд. Разом вони стали гарною парою.

Поїхали вони в іншу країну, і царівна почала вчити Шутар Бачу говорити. Спочатку вона вчила його жестам, потім окремим словам. Їхнє ніжне кохання допомагало їм, і невдовзі Шутар Бача навчився розмовляти.

Прийшов час, коли Шутар Бача почав говорити навіть краще за інших людей.

Настав час жнив, всі вийшли в поле. Найнявся жати і Шутар Бача. Робота в нього так і горіла під руками. Він заробив багато грошей і приніс їх царівні.

Незабаром приїхав у місто по пшеницю один купець. Дізнався все про Шутар Бача, про його силу і працьовитість. Закупив багато пшениці, зібрав караван і вирішив направити його до сусідньої країни. Покликав торговець Шутар Бачу і став наймати його погоничем, обіцяючи заплатити сто рупій. Шутар Бача прийняв пропозицію і поспішив повідомити про це царівну.

Зажурилася царівна і каже:

— Як ти можеш лишити мене одну? Прошу тебе, не їдь.

— Ні, люба, — відповідає Шутар Бача, — я вже дав згоду і взяв наперед гроші і тепер зобов’язаний дотриматися свого слова. Але ти не журися, я скоро повернуся.

— Добре, — погодилася царівна, — їдь. Але спершу давай одружимося. Адже ми кохаємо одне одного! Сходи за муллою.

Покликав Шутар Бача муллу, і той одружив їх.

Поки купець готував караван, молодята провели кілька днів разом. Але невдовзі їм довелося розлучитися. Прощання сильно засмутило їхні серця, царівна гірко плакала.

Довго йшов караван, нарешті вдалині з’явився колодязь, біля якого вирішено зупинитися на відпочинок. Купець наказав Шутар Баче набрати з криниці води та напоїти верблюдів.

Колодязь цей був дуже глибоким і небезпечним. Люди, які спускалися до нього по воду, гинули. Але Шутар Бача нічого не боявся.

Тільки він спустився вниз, дивиться — а там сидить велетень з жабкою в руці. Побачив велетень Шутар Бачу і питає:

— А ну скажи, що в мене в руці?

— Її величність цариця, – відповідає Шутар Бача.

Велетень залишився задоволений такою відповіддю, попросив Шутар Бачу потримати «царівну» і розважити її, а сам почав напувати верблюдів.

Закінчив велетень роботу і дав Шутар Бачі чотири гранати. Зрадів той, що все скінчилося добре, піднявся нагору і погнав верблюдів до господаря.

Здивувався купець, що Шутар Бача напоїв верблюдів і повернувся живим. А тим часом до криниці підійшов інший караван. Він рухався у протилежному напрямку.

Дізнавшись про хороброго Шутар Бачу, власник цього каравану найняв його напоїти своїх верблюдів. Шутар Бача швидко впорався з роботою та отримав ще сто рупій. Загорнув він зароблені гроші та чотири гранати в хустинку і відправив їх із попутним караваном своїй дружині.

Наступного ранку караван торговця вирушив у дорогу. Ішли довго і нарешті підійшли до великого міста. Зупинив господар караван за міською стіною, наказав Шутар Бачі доглядати верблюдів, а сам пішов у місто.

Сів Шутар Бача на мішок, дивиться — два царські конюхи ведуть під вуздечку кобилу на водопій. Коли вони проходили повз нього, побачив Шутар Бача, що кобила вагітна.

— Якби очі та чоло лошати не були білими, а хвіст — загнутим догори, жеребець був би дуже гарним, — сказав він не дуже голосно.

Царські конюхи почули його, здивувалися такому пророкуванню і розповіли своєму цареві. Той наказав привести незнайомця до себе і почав розпитувати про пророкування. Шутар Бача повторив слово в слово те, що сказав конюхам. Розсердився цар.

— А якщо твоє пророцтво не справдиться, як тебе покарати? — спитав він Шутар Бачу.

— Можеш забрати мій караван, — сказав Шутар Бача. — Але якщо справдиться, ти віддаси мені такий самий караван.

Погодився цар, і ось, коли настав термін, всі побачили, що лошатко вродилося саме таким, як передбачив Шутар Бача.

Довелося цареві спорядити караван і віддати його Шутар Бачі. А той повів караван за місто, туди, де стояв караван його хазяїна.

Побачив купець Шутар Бачу і питає, що то за караван.

— Це караван іншого купця. Він попросив мене доглянути його, — відповів Шутар Бача.

Кілька років прослужив Шутар Бача у купця, і той ніяк не хотів відпускати його, а він все більше нудьгував за домом, особливо за дружиною. Нарешті він не витримав і попросив торговця дозволити йому відлучитись на кілька днів, щоб побачитися з дружиною.

Поїхав Шутар Бача у рідні краї, під’їжджає до свого будинку і не може його впізнати: замість маленької старої будівлі — великий світлий палац, оточений чудовим садом. Вартові навколо стоять.

Підійшов Шутар Бача до воріт і питає, чий це палац.

— Цей палац належить дружині Шутар Бачі, — відказує варта.

Не повірив Шутар Бача своїм вухам і почав просити пропустити його до царівни.

Увійшов Шутар Бача до палацу, побачив дружину, обійняв, поцілував її. Сіли вони один біля одного і почали розповідати про все, що з ними сталося. Говорили тихо, щоб не розбудити синів.

Шутар Бача почав розпитувати дружину, звідки вона взяла грошей на такий палац. Розповіла тоді царівна, що гранати, які надіслав їй Шутар Бача, були наповнені коштовним камінням та перлами. На ці скарби вона звела палац, посадила сад і найняла варту.

Довго розмовляв Шутар Бача із дружиною. Під ранок порадила вона йому повернутися до купця, купити новий одяг і переодягнутися. А вона надішле за ним синів з військом і слугами.

Поїхав Шутар Бача назад до купця і розповів, що з ним сталося. Не повірив йому продавець. Тоді Шутар Бача зізнався, що караван, що був поруч, належить йому і що він виграв його у місцевого царя.

Ще більше здивувався купець, дізнавшись, що за два дні за Шутар Бачою мають приїхати сини з військом та слугами.

— Я бачу, що ти не віриш мені, — сказав Шутар Бача. — Давай закладемося. Якщо за два дні за мною не приїдуть сини, мій караван стане твоїм. Якщо ж сини приїдуть, ти віддаси мені свій караван.

Погодився купець.

Минуло два дні. Після обіду Шутар Бача пішов до струмка, умився, одягнув на себе все нове і повернувся до каравану. Незабаром на сході здійнялася хмара пилюки.

Взяв Шутар Бача торговця за руку і промовив, вказуючи на схід:

— Ти все ще не віриш мені? Поглянь туди, це наближаються мої сини.

І ось з’явилися сотні вершників. Попереду на швидких і гарних конях їхали юнаки, а на поводі вели третього коня, без вершника. Під’їхали вони до каравану, і всім стало зрозуміло, що купець програв.

Наступного дня вранці Шутар Бача, який тепер уже й сам став правителем, вирушив у дорогу разом зі своїми синами, слугами та двома караванами. Після кількох днів шляху вони прибули до палацу.

Царівна, яка з нетерпінням чекала на чоловіка, зустріла його з пошаною і влаштувала на його честь пишне свято.

Наступного дня Шутар Бача повернув купцеві, недавньому своєму господареві, його караван, зробив йому багато інших подарунків і відпустив на всі чотири сторони.

Через деякий час дружина попросила Шутар Бачу, щоб він поїхав до її батька, і, не признаючись, хто він такий, запросив його на полювання у свої володіння.

Поїхав Шутар Бача. Тесть не впізнав його, але прийняв з пошаною. Погостював у тестя кілька днів, Шутар Бача запросив його на полювання.

Незабаром цар вирушив у гості до нового знайомого. Зустрівшись зі своєю дочкою, він і її не впізнав. Тоді вона почала розповідати батькові казку про одного царя, який віддав свою єдину дочку німому пастуху. І як вона розповідала цю казку, все зрозуміліше ставало, про кого йдеться. Візири та інші супутники царя почали перешіптуватись.

Засмучений цар зізнався, що казка, розказана царівною, схожа на випадок, що стався з ним самим та його дочкою. І додав, що дуже хотів би побачитись із дочкою. Заплакала царівна, обійняла батька і відкрилася йому, що вона і є його дочка, а чоловік її — той самий німий пастух, про якого візир сказав, що він ніколи не навчиться говорити.

Почувши це, візир затремтів від страху, але царівна вибачила його. Всі були щасливі. Так як цар був старий і не міг більше правити країною, а синів у нього не було, він поступився своїм престолом Шутар Бачі.

І пастух, на прізвисько Син Верблюда, став правителем  двох країн.