Три бажання

Це діялося ще тоді, як Господь Бог ходив по землі і зблизька придивлявся, як живуть люди. І ніхто не знав, хто цей дідусь сивий, похилий, з довгою бородою і з палицею в руках . Так дідусем і звали Його малі й великі.

Якось випала Богові довга й втомлива дорога пустирями. Увесь день мандрував, притомився, стало сонечко заходити, вже й спочити б пора, а села ніде не видно. Вийшов на гору, розглядається — на відшибі під лісом видніє хутір. Одна хата велика й гарна, коло неї клуні, стайні і сад чималий, а друга — мала й убога, не видно коло неї ні хлівця, ні садочка, лише кілька верб біля воріт кучерявиться.

— Зайду до велико ї хати, — подумав Бог . — Там, певно, місця багато . Переночувати одного подорожнього — хазяїнові невеликий клопіт буде.

І Бог повернув у багатий двір.

— А чого вам тут треба? — питає непривітно хазяїн, із слугами коней з воза випрягаючи.

— Переночуйте мене, пане господарю, — просить Бог. — Увесь день на ногах, притомився.

— Нема в мене місця! — відповів хазяїн. — Мої кімнати засипані збіжжям та городовиною. Шукайте собі нічліг деінде.

Пішов у хату ще й грюкнув дверми за собою.

Господь без слова обернувся і пішов до бідної хатини між вербами. Вбогий господар вигляну в у вікно і каже до жінки :

— Якийсь дідусь іде до нас. Матимемо нічліжанина, відрадніше буде.

Відчинив навстіж двері, вийшов дідусеві назустріч і промовив до Нього : — Заходьте, будь ласка, дідусю! Ви певно здорожені.

Зрадів Господь Бог, зайшов у вбогу хату. Господиня зварила картоплі, подоїла кози, скип’ятила молока. Поставила їжу на стіл, попрохала подорожнього до вечері. Господь їв з господарями, і їжа Йому смакувала, бо була зготовлена щирими руками. Поклали господарі гостя на своїй постелі, а самі полягали на долівці, на соломі. Вранці дали гостеві снідання. Прощаючись, гість сказав господарям:

— За те, що в вас добре й милостиве серце, здійсняться три ваші бажання. Скажи, чоловіче добрий, чого бажаєш , і по-твоєму все станеться .

Подумав господар та й каже:

— Насамперед я б хотів, що б ми завжди були вдоволені і щасливі.

— Так воно й буде! — відізвався дідусь. — А ще що?

— Я б хотів, що б ми були здорові і мали досить хліба, щоб не голодувати.

— Добре! А чи не хотів би ти мати нову гарну хату?

— Хотів би!

Зрадів господар .

— Тільки не смів сказати.. .

— Все буде, як бажаєш! — промовив дідусь ласкаво і поблагословив убоге подвір’я.

Так і розсталися.

Збудився вранці багатий хазяїн, глип у вікно — очам своїм не вірить: де вчора стояла мала похила хатка вбогого сусіда, красується мурований дім.

— Що воно за причина? — дивується, а далі каже до жінки:

— Піди но мерщій до сусіда та розвідай.

Пішла жінка до сусідів, а вони їй усе по правді розказали: і про старенького дідуся, і про нічліг, і про три бажання. Прибігла вона до свого чоловіка, переповіла все, що чула, а багатій з досади аж за чуба вхопився:

— Ох, я недотепа ! Та я міг усе те мати! Та ж подорожній був раніш у мене! . . Осідлав найкращого коня і помчався навздогін за мандрівником. Наздогнав його серед поля, став солодкими словами промовляти:

— Я ж хотів вас прийняти до хати, думав узяти ключа від найкращої світлиці, а ви тим часом пішли собі геть! Не гнівайтесь, я не винен! Прошу вас дуже й дуже: як будете вертатись, зайдіть до мене ночувати.

— Якщо буду вертатись, зайду, — відповів Бог, хоч пізнав думки лукавого чоловіка.

Тоді багатій став просити, що б дідусь сповнив і його три бажання.

— Їдь додому та й подумай, чого б ти бажав, а це тобі й станеться, — сказав Бог і пішов своєю дорогою.

Пустився і багатій додому та такий радий, аж підсвистує. Бач, таки свого доп’яв! Ще не знати, чи подорожній буде вертатись, а три бажання таки сповняться, хоч би й зараз.

Їде багатій і думає, чого б йому насамперед забажати. Хотів би і цього й того, а все йому замало, все про більше думає. Півсвіту хотів би загарбати, та жаль йому, що друга половина зостається. Так задумався-замислився, що й не побачив перед собою рівчак. Кінь скочив, а багатій мало з сідла не вилетів.

— А що б ти шию скрутив! — розсердившись, закляв багатій.

Тільки вимовив ці слова, кінь повалився на землю і здох.

Перше бажання сповнилося! Почухався багатій у потилицю — шкода йому коня! Та що ж, коня не воскресиш, а сідла таки шкода! Зняв сідло, завдав собі на плечі та й пішов далі.

— От, перше бажання так необачно змарнував через поган у звичку, — каже. — Годі! Пропало! Але зостались ще мені два бажання.

Іде він тай іде, сонце припікає, а сідло важке, давить у плечі. Став піт багатієві очі заливати, стали плеч і й рук и умлівати. Годі тепер про бажання думати! І він несамохіть уявив собі, що в той самий час, коли він серед поля в полуденну годину під сонцем упріває, його жінка сидить у кімнаті, в приємнім холодку, свіжа й весела. Завидно стало йому .. .

— А що б тебе давило оте сідло так, як мене! — гукнув спересердя, і в ту ж мить зникло сідло з його плечей.

Зрадів хазяїн, нічого не здогадується, випростав плечі, знов почав міркувати, чого б то йому забажати: чи багато поля, чи великих стад худоби, чи мішків, повних золота. Отак, б’ючись з думками, прийшов додому.

— Піду ще пораджуся з жінкою, а тоді — сповняться наші бажання, і станемо ми всотеро заможніші, ніж були дотепер. Іде в кімнату і вже здалека гукає:

— Жінко, думай, чого б нам собі забажати, щоб наше майно хоч у сто разів стало більше.

Та багатієва жінка залилася сльозами:

— Що мені, чоловіче, з багатства, коли я така нещаслива! Сиджу на стільці й рушитися не можу.. . У мене на плечах кінське сідло, та так тисне-давить, хоч пропадай! . .

— Отаке то моє друге бажання! — аж викрикнув багатій, вдарившись у поли. Хотів зняти сідло — та куди там! Мов приросло до плечей. Нема такої людської сили, що б його зрушила.

— Ти мені того лиха бажав? — крикнула жінка . — Ну, то забажай тепер, щоб я звільнилась від цього сідла. Швидко, не надумуйся, бо я ледве дихаю.

Не було ради, багатій висловив третє й останнє бажання, щоб сідло перестало давити його жінку .

А коли сідло зникло, багатій заточився на лаву, ляпну в себе долонею по чолі, аж виляски пішли, і промовив не-своїм голосом:

— От так і добажався! . . Тьху !