Цар Соломон і цариця Савська

Багато років тому правив у Землі Ізраїльській цар Давид, а після його смерті зійшов на престол син його Соломон.

Одного разу вночі прийшов до Соломона уві сні Всевишній і сказав йому:

– Чого б ти хотів у мене попросити, Соломоне? Проси все, чого хочеш – усе тобі дам.

Сказав Соломон:

– Мудрості я прошу, щоб я міг добре від поганого відрізнити.

Сказав Всевишній, благословенне Ім’я Його, Соломону:

– Добре попросив! Не багатства, не могутності, не довгих років життя, а тільки мудрості. За це буде в тебе і мудрість, і багатство, і будеш ти цар великий, рівного якому не буде.

Дав Всевишній Соломону все, що обіцяв, і був Соломон царем найбільшим з усіх царів.

Одного дня Соломон наказав з’явитися перед очі свої всім птахам небесним і всім звірам степовим, бо розумів Соломон мову птахів і звірів і хотів поговорити з ними.

Прибули всі птахи і звірі в царський палац. Подивився Соломон на них і бачить, що немає серед них дикого півня Тарнагол-Бара. Де Тарнагол-Бар? Чому не прибув у царський палац? Ніхто не знав.

Цар дуже розсердився, наказав усім птахам вилетіти на пошуки цього дикого півня і доставити його в палац. Пізно увечері прибув нарешті дикий півень Тарнагол-Бар у палац, підлетів до царського трону і сів біля самого його підніжжя.

– Хіба ти не чув, що я наказав усім птахам небесним прибути в палац? – спитався Соломон. – Чому тебе не було?

– Перепрошую, мій царю, – сказав дикий півень Тарнагол-Бар, – я був поза межами твого царства і тому не чув твого наказу.

– А де ти був? – здивувався цар Соломон.

– Це довга історія, – відповів дикий півень.

– Розповідай, я послухаю, – наказав цар.

І почав дикий півень Тарнагол-Бар свою розповідь.

– Кожен ранок я відлітаю в далечінь. Мені хочеться дізнатися, чи є десь у світі країна, де править цар мудріше за тебе. І ось прилетів я в одну країну, дуже велику. Називається Шва. Там багато золота, і райські кущі ростуть там, а воду п’ють з райських озер. Править цією країною жінка, Балкіс – цариця Савська. І що мене здивувало, мій пане, у землі Савській ніхто не знає, хто такий цар Соломон і там навіть не чули про його мудрість.

Ось що розповів дикий півень царю Соломону. Почув це цар і наказав своїм ученим скласти послання цариці Савській. Прив’язав він послання до крила дикого півня. Розпрямив півень крила, а з ним і всі птахи, і полетів у бік Землі Савської. Увесь день і всю ніч летіли птахи, поки не прилетіли на сході сонця в Землю Савську.

У цей час цариця Балкіс вийшла, як і кожен ранок, зустрічати сонце. Але ледве сонце показалося, як знову наступила пітьма. Безліч птахів хмарою крутилися в небі, і закрили вони лице сонця. Цариця Савська дуже злякалася.

– Що сталося?! – голосно закричала вона. Але ніхто з її радників нічого не розумів, і ніхто не міг пояснити що саме сталося. Але тут з небес спустився дикий півень Тарнагол-Бар і наблизився до цариці Савської. Придивилася цариця і побачила: щось прив’язане до його крила. Цариця протягнула руку і взяла листа. Прочитала вона послання царя Соломона і швидко скликала всіх своїх міністрів і радників.

– Цар Соломон направив мені це послання, – сказала вона.

– Він пише, що є такий звичай серед правителів усіх країн: прибувати в Єрусалим і задавати цареві Соломону загадки. Він дуже здивований, чому я досі не відвідала його.

Сказали їй у відповідь усі мудреці та радники:

– Ніхто з нас не знає царя Соломона. Ми навіть ніколи не чули його ім’я. Навіщо нам звертати увагу на це послання, яке відправив нам цар Соломон?

– Ви, можливо, і не чули, а я чула, – заперечила цариця Балкіс, а про себе подумала, що цар, який послав до неї таку хмару птахів, що затьмарила навіть світло сонця, і використовував дикого півня Тарнагол-Бара, щоб доставити їй своє послання, – напевно великий і мудрий цар.

– Вирушаємо в дорогу. Поїду в гості до царя Соломона. Подивлюся на власні очі, чи такий він насправді мудрець і багач.

Покликала цариця своїх слуг і робітників. Робітники навантажили на кораблі золото і срібло, перли і коштовне каміння, дорогоцінні тканини і посуд, пахощі і прянощі. І цариця Савська вирушила в довгу дорогу в Єрусалим, щоб переконатися на власні очі, що там насправді царює найвеличніший і наймудріший з усіх людей.

Багато часу минуло, поки добралася цариця Савська до Єрусалиму, бо дорога була довгою і дуже важкою.

Коли цар Соломон почув, що цариця Савська наближається до його палацу на колісниці, запряженій жвавими кіньми, він послав їй назустріч свого міністра – багатиря Бнаягу-бен-Йегуду.

Побачила цариця Савська Бнаягу, високого, красивого, який наближався до неї на колісниці в оточенні воїнів-вершників, веліла зупинити свою колісницю і зійшла назустріч йому.

– Чому і навіщо цариця вийшла зі своєї колісниці? – запитав Бнаягу.

Привітала його цариця Савська і відповіла:

– На честь царя Соломона я вийшла.

– Ти помилилася, моя царице, – заперечив їй Бнаягу, – Я не цар Соломон.

– А хто ти? – дуже здивувалася вона.

– Я лише один з царських слуг, – відповів він.

Подивилася на нього цариця Савська і подумала: “Якщо царські слуги такі високі, і красиві, і царствено прекрасні, яким же буде сам цар?” А слугам своїм вона сказала:

– Якщо ви не бачили лева, подивіться на його лігво. І якщо ви не бачили царя Соломона, подивіться на його слугу.

Сказав їй Бнаягу-бен-Йегуда:

– Якщо цариця піде зі мною, вона побачить царське обличчя.

Увійшла цариця Савська в царський палац і бачить – сидить Соломон в усій пишноті на троні, багато прикрашеному золотом, навколо каміння дорогоцінне виблискує точно зірки, на східцях трону стоять дванадцять золотих левів, а навпроти них дванадцять золотих орлів. І в головах трону виблискує менора з щирого золота, а над нею золотий глек, наповнений чистою оливковою олією.

Запросив цар Соломон у свій палац усіх володарів Сходу і всіх володарів Заходу, і всі вони віддавали великі почесті володареві-мудрецеві. Навіть небесні птахи і польові звірі прибули в палац віддати шану Соломону. Воїни і вельможі стояли біля царя, леви і леопарди лежали біля ніг його. Слуги розносили їжу та напої, і був великий бенкет усю ту ніч.

Під ранок більшість гостей вирушили відпочивати, птахи відлетіли і звірі розійшлися своїми шляхами. Тоді цариця Савська сказала цареві Соломону:

– Тепер я знаю, що ти великий багач і могутній чоловік. А зараз я загадаю тобі три загадки, і якщо ти їх відгадаєш, я знатиму, що ти ще і великий мудрець.

Сказав їй цар Соломон:

– Загадуй!

І почала цариця Савська, і запитала:

– Скажи мені, царю Соломоне, якщо ти і справді мудрець: що це така за річ, яка може радувати птахів і засмучувати риб?

Подивився цар Соломон на царицю Савську, посміхнувся і сказав:

– Розгадка дуже проста. Це льняні нитки. Птахи зводять з них свої гнізда і радіють у них. Але з них же рибалки плетуть свої мережі – горе для риб.

Сказала цариця Савська царю Соломону:

– Добре ти відповів цього разу. Тепер подивимося, як ти розгадаєш другу загадку.

Хлопнула цариця Савська в долоні двічі, і до кімнати увійшли сто хлопчиків і дівчаток. Усі вони були одного віку і зросту. Усі були в однакових довгих сукнях пурпурного кольору, у всіх навколо шиї були пов’язані білі хустки.

– Чи можеш ти дізнатися, царю мій, хто з них хлопчики, хто дівчатка?

Довго дивився на них цар Соломон і не міг відрізнити хлопчиків від дівчаток, бо всі були одягнені однаково, усі були одного віку, виглядали однаково і були одного зросту.

Що ж зробив цар? Наказав слугам принести багато горіхів і кожній дитині дати по двадцять штук. Стільки горіхів не влізало в жменю. Тоді деякі з дітей задерли краї своїх суконь і взяли туди горіхи як у мішок. А інші посоромилися задерти краї суконь, зняли з шиї хустки і поклали горіхи в них.

Сказав цар Соломон цариці Савській:

– Ті, що без ніяковості підняли краї своїх суконь – хлопчики. А ті, що посоромилися так зробити – дівчатка.

Сказала цариця Савська:

– Так, ти правий, царю. Мудро ти відгадав мою загадку.

Запитав її цар Соломон:

– А яка твоя третя загадка?

Відповіла йому цариця Савська:

– Третя моя загадка важка, і ти, мабуть, не знайдеш на неї відповіді.

– Загадуй, – посміхнувся цар Соломон.

Цариця Савська хлопнула в долоні двічі, і до кімнати увійшов натовп чужоземців, яких цар Соломон ніколи не бачив. І цариця Савська запитала:

– Скажи мені, царю мій, хто з цих людей євреї, а хто неєвреї?

Довго розглядав їх Соломон, але так і не зміг дізнатися, хто з них євреї, хто ні.

Врешті-решт, цар покликав Первосвященика. Первосвященик відкрив шафу, в якій зберігалися сувій святої Тори: і в ту мить, коли лише трохи відкрилися дверці шафи, обличчя євреїв освітлилися блаженним світлом, а обличчя язичників не змінилися. Євреї стали навколішки і підняли очі свої до неба, а неєвреї опустили обличчя до землі.

Подивився на них цар Соломон і сказав цариці Савській:

– В яких обличчя світяться блаженством – ті євреї. Інші – ні.

Кивнула у відповідь цариця Савська царю Соломону і сказала йому:

– Правду чула я у своїй країні про твою мудрість, але не отримувала підтверджень цьому, поки не приїхала в Єрусалим і не побачила на власні очі. Але мені не розповіли і половини. Щасливі твої люди і твої слуги, що стоять біля тебе і слухають твою мудрість. Благословенний Господь, Який обрав тебе бути царем Ізраїлю.

І цар Соломон дав цариці Савській усього, що вона попросила, а цариця Савська дала цареві Соломону зливки золота і коштовне каміння, і багато прекрасних прянощів і пахощів. Потім розсталися цариця Савська з царем Соломоном, і відбула вона та її слуги в землю свою.