Тимко

У знайомого мисливця я побачив песика.

Він ось який. Вуха довгі, короткий хвіст.

Мисливець розповів, який песик тямущий, як на полюванні допомагає, і розумний, і не бруднуля…

Від цього песика, каже, є цуценята.

Приходьте подивіться. І ми з ним пішли.

Цуценята невеликі — щойно навчилися ходити.

«Якийсь із них, — гадаю, — мені буде помічник на полюванні? Як дізнатися – хто розумний, а хто не годиться?

Ось одне цуценя — їсть та спить. З нього ледар вийде.

Ось зле цуценя — сердите. Гарчить і з усіма лізе битися. І його не візьму — не люблю злих.

А ось ще гірше – він теж лізе до всіх, тільки не б’ється, а лижеться. У такого і дичину можуть забрати.

У цей час у цуценят сверблять зуби, і вони люблять щось погризти. Одне цуценя гризло палицю. Я цю палицю відібрав і сховав від нього. Почує він її чи не почує?

Цуценя почало шукати. Інших цуценят усіх обнюхав — чи не в них палиця. Ні, не знайшов. Ледачий спить, злий гарчить, незлий злого лиже — умовляє не сердитися.

І ось він став нюхати, нюхати і пішов до того місця, куди я її сховав. Почув.

Я зрадів. «Ну, думаю, ось це мисливець! Від такого і дичина не сховається».

Назвав його Тимком. І почав виховувати помічника.