В громадському садку

Дорогою йдучи, мов друзі, в ногу,
Я з Павликом веселу вів розмову.
Правдиве хлопченя, порядне!
Аж дивимось: в громадському садку
Ліз Павликів дружок на грушу на струнку,
Мабуть, побачив щось принадне:
Жадобою світились очки.
Мале — дурне:
Підлізе і сповзне, підлізе і сповзне;
Штанці тріщать, сорочечка в шматочки,
А він не плаче,
Грушки вгорі смачненькі бачить.
Тут Павлик мій в галоп.
А я його за руку: — Стоп!
Не смій в чужий садок ходити!
— Та треба ж друга підсадити?!
— Не смій! Бо діло це дурне!
— Учора ж він підсаджував мене!

Читачу! Поклястися можу:
Картину бачив ти, на цю похожу.
А може, той… Сам брав
Гріха на душу,
Підсаджував дружка на грушу?