Велика подорож маленького мишеняти

Якось вирушило маленьке мишеня у подорож. Бабуся-мишка напекла йому в дорогу коржів і провела до виходу з нори.

Вийшло мишеня рано вранці, а ввечері повернулося додому.

— Ой, бабусю! — закричало мишеня. — Виявляється, я — найсильніший, найспритніший, найхоробріший в усій тундрі! А я про це і не знав!

— Як же ти про це дізнався? — спитала бабуся.

— А ось як, — почало розповідати мишеня. — Вийшов я з нори, йшов, йшов і прийшов до моря. Море велике, хвилі по ньому так і ходять! Але я не злякався, кинувся у воду і переплив море. Навіть сам здивувався, як я добре вмію плавати.

— Де ж твоє море? — запитала бабуся.

— На схід від нашої нори, — відповіло мишеня.

— Знаю, знаю я це море, — сказала бабуся. — Нещодавно проходив там олень, тупнув копитом і в сліді застоялася вода.

— Ну тоді слухай, що було далі, — сказало мишеня. — Обсушився я на сонечку і пішов. Бачу — стоїть гора, висока-височенна. Дерева на її верхівці за хмари чіпляються. Не обходити ж, думаю, гору. Розбігся я і стрибнув. І перестрибнув гору. Навіть сам здивувався, як я високо стрибаю.

— І гору твою я знаю, — сказала бабуся. — За ямкою з водою стоїть купина, а на ній росте трава.

Мишеня зітхнуло, але продовжувало розповідати.

— Іду я далі, дивлюся — б’ються два ведмеді. Білий і бурий. Ревуть ведмеді, один одному кістки ламають. Але я не злякався, кинувся між ними і розкидав їх у різні боки. Навіть сам здивувався, що один з двома ведмедями впорався.

Бабуся замислилася, а потім сказала:

— Ось хто твої ведмеді — біла міль та муха.

Тут мишеня гірко заплакало:

— Отже, я не сильний, не спритний і не хоробрий. Переплив копитний слід, перестрибнув купину, розкидав в різні боки міль та муху. Тільки й всього!

Але бабуся засміялася і сказала:

— Для такого маленького мишеняти і слід від копита — море, і купина — гора, і міль з мухою — ведмеді. Ти всього цього не злякався, отже, ти і справді найсильніший, найхоробріший і найспритніший в усій тундрі.