Весна
Антонич Богдан-Ігор Васильович
Росте Антонич, і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.
Дощем квітневим, весно, не тривож!
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
хто сипле листя — кусні скла на тебе?
У решето ловити хочеш дощ?
З всіх найдивніша мова гайова:
в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,
на вільхах місяць розклюють зозулі,
росте Антонич, і росте трава.
Джерело:
“Богдан-Ігор Антонич”
Зібрані твори
Видавництво: “Слово”
Об’єднання Українських Письменників в Екзилі
Нью –Юрк – 1967 – Вінніпег
