Відкушене вухо
Годованець Микита Павлович
Матусю, плач! Прийми смертельну муку!
На Сина кат здіймає руку:
За вбивства, за крадіж, за злочини важкі
Сьогодні настає страшна відплата.
Всім нелюди такі.
Бридкі,
Але ж тобі… То ж — Син, ти ж — Мати!..
Як з Матір’ю прощатись захотів,
То попросив він дозволу в катів
Останній раз Матусеньку обняти.
Кати дозволили, як Син просив.
А він.. мерзотник! Каїн непрощенний!
Стоптав закон любові пресвященний:
У Неньки вухо відкусив.
— Дивіться, — каже він,— це Мати!
А хто штовхнув мене до смертної розплати?
Мене вона
Псувала з маленькості;
Любов Матусина дурна
Без розуму і злості.
Якби мені з дитячих літ не потурала,
Рука б катів сьогодні не карала! —
Син, повний мук, і відчаю, і страху,
Спдиваючи слізьми, схиливсь на плаху
Коло ганебного стовпа.
Матусина любов, як часто ти сліпа!