Віслюк і Кінь
Годованець Микита Павлович
Віслюк завиграшки везе гарбу полови.
Коня зустрів:
З натуги згорбився, змокрів,
Насилечку переставляє ноги.
— Чи ба?! — Віслюк хвалився. —
Я гору волочу
І навіть не крекчу,
А ти весь піною облився,
Сопеш як, неборак,
Повзеш, мов рак.
— Хіба поклажа та
Важкезна дуже?
Що в тебе там? — пита
Віслюк байдуже.
Кінь каже: — Золото, мій друже!
Хваливсь Іван Іванів,
Що настругав романів,
Що праця та йому легка.
А їх вага яка?
Як та поклажа Віслюка!