Вівчар і море

Вівчар любив свою роботу:
Овечок пас, співав пісень,
Нажива в серце не знавала ходу,
Душа його була ясна як день.
Прожив би так життя безжурне,
Якби не грало збоку Море бурне:
Колишеться, хлюпочеться, живе,
Виблискує, ласкавиться, зове:
— Збирайсь за Море до базару,
Вантаж на корабля отару!
Твої овечки — вовняні, гладкі,
Одержиш золота мішки дзвінкі,
Тут купиш три отари отакі! —
І налягли думки, як хмари.
Ой три отари, три отари!
А Море, кляте, кликало й мутило,
На корабля, обманне, посадило.
Надулося, немов свекруха,
Враз заревів вітрисько-бурегін,
Ні скарг, ані благань не слуха,
Вали смертельні гонить навздогін.
Б’ють хвилі вперті,
Б’ють хвилі навісні,
Аж поки корабель поліг на дні…
Старий Вівчар урятувавсь од смерті.
Хвилясте Море грає, мов живе,
Виблискує, ласкавиться, зове.
Та, гірко навчений, Вівчар: — Ні! Ні!
Нема дурних добра шукать на чужині!

Микита Годованець. “Байки в двох томах”. Том другий “Ріка Мудрості” за сюжетами Езопа. Видавництво «Дніпро», Київ, 1968 рік