Вовк та Ягня

Голодний Вовк долиною никав,
Ще гірше посірів від злості:
Погризти щось шукав —
Здохлятинки чи хоч старої кості.
Аж глядь, не сподіваючись біди,
Ягня чвалає до води.
— Так он хто чинить шкоду?
Ягня!
Без сорому, отак от серед дня
Мізерія овеча каламутить воду!
— Ой батечку! Яке в тім зло?
Води не нюхало, ще й не пило.
— А хто в минулім літі
Мене мерзив, мов гіршого на світі?
Згадається – гнів горло перейма…
— Мені півроку ще нема,
Я ще мале.
— «Мале»! Мале, а язикате,
Нешанобливе, зле…
(Вовк підступає ближче до ягняти).
Ви всі святі, як прийде до біди,
А пальця в рот вам не клади,
Коли б могли, усіх би нас пожерли.
Недавно три вівці
Аж сім Вовків роздерли.
За їх гріхи в яру
Тебе, мов жабу, роздеру.
Налякане, стає Ягнятко навколінці:
— Таж м’ясо не смачне?!
Не їли зроду м’яса Вівці.
Помилуйте мене!
— Мовчи уже, дурне!
Чи винне ти, чи ні,
Одначе мушу з’їсти:
Не треба в очі лізти
Голодному мені!.. —
Ніхто не бачив і не відав,
Як смачно Вовк Ягнятком пообідав.

Езоп учив: не попадайся Вовку в зуби,
Як сила власна не бере;
Нехай сто раз твоя там правда люба —
Одначе роздере.
Пораду дам таку:
Хоч кісткою стань в горлі хижаку!