Вишенька
Жив на світі бідняк. Був у нього син Янош. Та такий ледар був цей Янош, такий лежень, що й розповісти неможливо. Цілий день лежить, з боку на бік перевалюється. Попросиш його щось зробити — пальцем не поворухне, бровою не поведе. Ось такий він був ледар.
Якось сказав батько синові:
— Ходімо, синку, подивимось, що на білому світі робиться.
І рушили вони в дорогу.
Ішли, йшли, і раптом бачить Янош — підкова лежить, ціленька.
Корисна у господарстві річ підкова! Підняв би її Янош, та ось біда — нахилитися ліньки.
А батько його не полінувався — нахилився, підняв підкову і засунув її за пазуху.
Незабаром прийшли вони до села. Зайшов батько в крамницю до купця і продав підкову. Дав купець йому за підкову цілий гріш.
Ось тепер вони вже й гроші мають!
Пішли вони далі.
А сонце високо на небі. Янош то на небо подивиться, то довкола озирнеться: чи нема де поблизу села, чи немає корчми — обідати давно час. Ой, до чого Яношу їсти хочеться, просто несила терпіти!
Зайшли вони у село. Ідуть вулицею. По сторонах будинки, на дахах труби стирчать. Янош зрадів! Та дуже рано зрадів: труби стирчать, а диму над ними не видно. Всі вже пообідали і посуд вимили.
Зрозумів бідолашний Янош, що піде він звідси голодний.
Сумний ішов Янош селом, навіть на перехожих не дивився.
Раптом на базарній площі побачив Янош продавця з вишнями.
– Тату! Тату! – закричав Янош. – Дивись, вишні! Гріш у тебе цілий?
– Цілий, – відповів батько і підійшов до воза.
Зрадів Янош, коли за гріш їм насипали повну хустку вишень. Та тільки рано зрадів Янош: батько зав’язав хустку вузликом і пішов далі.
Поплентався за батьком Янош. Чекає не дочекається, коли вони присядуть під деревцем, у тіньочку, та вишня поїдять!
Але батько мовчить і йде вперед.
Ось зійшли вони з дороги. Пішли чистим полем. Навколо земля у травах і квітах.
Ішов, ішов Янош за батьком, раптом бачить — упала вишенька в траву: лежить у зеленій траві, червоніє, дражниться.
Янош нахилився, схопив вишеньку — і до рота.
А, яка ж гарна! Соковита, м’ясиста, запашна, прохолодна!
Дивиться, друга вишенька в траві!
Знову нахилився Янош, знову підняв вишеньку, з’їв.
А старий іде мовчки і ні-ні, та й упустить з хустки вишеньку в траву. Одну упустить, другу, третю…
Янош усі ягоди з’їв, трохи голод угамував. Тоді батько обернувся й сказав до Яноша:
— Бачиш, синку, тобі один раз ліньки було за підковою нахилитися — і довелося дев’яносто дев’ять разів нагинатися, кожній вишеньці кланятися.
Так воно завжди буває з ледарями.
Джерело:
“За морями, за горами”
Збірка казок
Видавництво: “Детгиз ”
1957 р.
Книжка клас
Просто ад