За грибами (казка дев’ята)

Їжачок Володька любив грибну юшку. І збирати гриби йому теж подобалося. Будь-який гриб він міг впізнати по запаху. Із заплющеними очима.

Цього літа — через посуху — грибів довго не було. І ось одного разу тато сказав:

— У сосновому лісі пішли маслюки!

— Хто такі маслюки? І куди вони пішли? – Зацікавилася Вероніка.

— Завтра побачиш, — сказав тато.

Наступного дня у мами було багато роботи. Тому за грибами пішли утрьох: тато, Володька та Вероніка. Дорогою тато розповідав, які бувають гриби і де вони ростуть. Але Вероніка його майже не слухала, вона шастала туди-сюди по траві. Їй дуже хотілося знайти перший гриб. І вона знайшла його. Це виявився мухомор.

— Дивіться, який великий! – кричала вона.

— Це – мухомор. Він неїстівний! – Сказав Володька.

— Зате він гарний, — уперлася Вероніка. — До того ж у хаті багато мух. А наш Жабух розлінився.

— Тобі кажуть, він шкідливий…

— Сам ти шкідливий!

Якщо Вероніка починала сперечатися, то сперечатися з нею було марно.

— Ну, гаразд, — зітхнув тато. – Заберемо його на зворотному шляху! Тільки не надумай пробувати незнайомі гриби: вони можуть виявитися отруйними.

— А який гриб – найкращий? – Запитала Вероніка.

— Білий, – сказав Володька. — Я торік знайшов галявину. На ній було п’ятнадцять білих.

— А я знайду галявину, на ній буде ще більше! – І Вероніка побігла вперед.

Незабаром почулися радісні крики:

— Знайшла! Дивіться скільки білих!

Володька подивився на гриби і пирхнув:

— Це не білі.

— Як не білі, коли білі?

— Ці гриби називаються молоканки. – Володька зірвав один гриб. – Бачиш, молоко йде. Вони неїстівні і гіркі.

Вероніка лизнула молоко і відразу почала плюватися. Так вона і плювалася всю дорогу до самого соснового лісу. Тато з Володькою зайшли в ліс, а Вероніка залишилася на узліссі. Чесно кажучи, гриби їй збирати набридло: то вони їстівні, то отруйні. Інша справа суниці. Суниць на узліссі було багато. Вероніка наїлася від пуза і сіла відпочити.

Володька набрав майже повний кошик, коли до нього долинув крик сестри:

— Ой! Рятуйте! Мене хтось схопив!

Володька не роздумуючи кинувся на допомогу: а раптом сестричку схопив вовк чи лисиця? Одночасно з ним на узлісся вискочив тато.

— Рятуйте! Допоможіть! — Вероніка сиділа на великому маслюку і відчайдушно волала.

— Заспокойся, – сказав тато, відліпивши її від липкого гриба. – Бачиш, ти знайшла гриб! Чудовий маслюк. І такий великий!

Додому Володька з татом притягнули два повні кошики. А Вероніка принесла два гриба: маслюка, до якого вона прилипла, і мухомор. Вперта дівчиниська все-таки підібрала його на зворотному шляху!

Вдома гриби висипали на лавку і розклали по купках: свинушки – смажити, рижики – солити, маслюки – маринувати, а білі та підберезники – сушити. Батько хотів підвісити гриби на мотузку для білизни, натягнуту між двома березами. Але мама сказала:

— Сушитимемо старим їжачим способом. Одягайте гриби на мене!

Тато спробував її переконати, проте Їжачиха була непохитна:

—  Так робила ще моя бабуся.

Мама винесла з дому стільчик і сіла на сонечку. А Володька та Вероніка заходилися наколювати їй на голки гриби. Спочатку мама стала схожа на ялинку з іграшками, а потім на грибний пеньок… Деякі сусіди її навіть не впізнавали.

— Везе ж цим їжакам, — із заздрістю сказав Хома, що проходив повз. – У них гриби ростуть біля самого будинку!

А коли мама привіталася із Зайчихою, та перелякалася і втекла.

Так мама просиділа до самого вечора, поки сонце не сховалося за березами.

— Ти, напевно, втомилася, – запитав Володька, знімаючи з неї гриби.

— Це, звичайно, нелегко, – зітхнула мама. — Але так гриби краще сохнуть.

Коли мама увійшла до будинку, від неї так смачно пахло, що тато не втримався і поцілував її. А Вероніка написала віршик:

Наша матуся рідна –

Дуже смачна і грибна!

Пахне наша мама

Прямо як Грибама!